I1.Поневолений український народ М. Коцюбинський у творі «Дорогою ціною» порівнює:

А) з волом;

Б) з туром;

В) з конем;

Г) з биком.

2. У плавнях пораненому Остапові довелося змагатися:

А) з гадюкою;

Б) з вепром;

В) з вовком;

Г) з диким собакою.

3. Моральний урок дідів з оповідання О. Довженка «Ніч перед боєм» для молодих бійців полягав у тому, що:

А) вони попалили всі човни й зірвали ворогові переправу;

Б) перевернули човни й загинули разом із ворогами;

В) зробили засідку й побили багато ворогів;

Г) мужньо витримали знущання ворогів і не видали партизанів.

4. Кого діди Платон і Савка ставили за приклад бійцям, що відступали:

А) Кармалюка;

Б) Гонту Залізняка;

В) своїх синів;

Г) самих себе.

5. Кульмінацією у творі Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути» є:

А) поєдинок на шпагах Юлька та Славка;

Б) суд над Славком;

В) привід хлопця, який назвався Беркутою, до дитячої кімнати міліції;

Г) спізнення Славка на театральну виставу до Лілі.

6. У невинуватість Славка вірили:

А) тренер, Лілі;

Б) Стефко та Юлько;

В) класний керівник і директор школи;

Г) інспектор дитячої кімнати міліції, Надія Григорівна.

7. Установіть відповідність:

Герой Учинок

1.Славко Беркута А) Рятує сороку з переламаним крилом

2. Стефко Вус Б) Страждає через недовіру однокласників

3. Юлько Ващук В) Вірить у невинність Беркути

4. Лілі Теслюк Г) В міліції називає чуже прізвище замість свого

Д) Не боїться пити вино на вулиці.

Достатній рівень

8.Стисло опишіть, за яких обставин загинула Соломія (М. Коцюбинський «Дорогою ціною»).

9. Доведіть, що в образах Остапа і Соломії (М. Коцюбинський «Дорогою ціною») втілено волелюбність українського народу. Наведіть переконливі приклади з твору.

10. Порівняйте образи Славка та Юлька з повісті Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути».

Високий рівень

11. Виконайте одне із завдань.

А) Висловіть свої судження про необхідність виховання патріотизму. Можливо, воно не потрібне в нашому глобалізованому світі? (за оповіданням О. Довженка «Ніч перед боєм» та власними Б) Напишіть твір-мініатюру «Кохання, заради якого варто померти» (за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною»).

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.

Мені чотирнадцять років. На відміну від багатьох своїх ровесників, я ще не визначилася з майбутньою професією. Я завжди була цікавою людиною з різнобічними інтересами. Мабуть, саме тому мені складно зупинити свій вибір на одній спеціальності.

Мама навчила мене шити, і ще в початковій школі я з задоволенням робила одяг для своїх ляльок. Любов до шиття збереглася до сих пір, але останнім часом частіше займаюся в’язанням.

Рік тому я навчилася робити різні стрижки — чоловічі й жіночі, повсякденні та святкові. Хто мене вчив? Подивилася в Інтернеті навчальні майстер-класи та перейняла необхідні для роботи навички. Тепер членам нашої сім’ї та родичам не доводиться витрачати гроші на відвідування перукарні — всіх стрижу я. Нещодавно зробила зачіску сусідці на випускний, вона залишилася дуже задоволеною. Її сестра сказала, що в салонах краси зробили б не краще, а заплатити довелося б багато. Крім того, я вмію накладати макіяж (повсякденний, діловий, вечірній), а також робити манікюр і педикюр. Так що, можна сказати, що професія візажиста-перукаря мною освоєна. Хіба що документа — диплома або сертифіката — немає.

Ще я дуже люблю готувати. Мені здається, вміння готувати закладено в жінці на інтуїтивному рівні, причому воно проявляється ще в дитинстві. Ніколи спеціально не вчилася цьому, але можу зробити практично будь-яку страву так, що, як то кажуть, пальчики оближеш. Завдяки Інтернету секрети професії кухаря розкриті, адже все кулінарні тонкощі докладно описані на спеціалізованих сайтах і форумах. Ключ до успіху в цій справі (та й в будь-якій іншій) — практика і прагнення до постійного вдосконалення.

Коли я вчилася в початковій школі, хотіла стати в майбутньому вчителем. Зараз я розумію, що це дуже нервова робота, яка, до того ж, несправедливо низько оплачується. Пізніше були думки про те, щоб стати лікарем. Але одного разу я стала свідком страшного випадку: молодий чоловік потрапив під трамвай. Він вижив, але отримав важкі каліцтва та став інвалідом. Я бачила, як приїхали медики й надавали нещасному першу до після чого завантажили його на носилки та повезли до лікарні. Це видовище стало для мене дуже сильним потрясінням. У мене тряслися руки, я не могла дивитися на те, що відбувається. Тоді зрозуміла: професія медика не для мене.

Зараз я вчуся у восьмому класі. Досі мені вдається підтримувати високу успішність навчання. Буду й далі все робити для того, щоб закінчити школу із золотою медаллю і вступити до університету. Але поки не знаю, до якого саме…

Сподіваюся, незабаром я все ж визначуся з майбутнім фахом. Головне, щоб цей вибір був остаточним і правильним, щоб потім не було розчарувань і жалю.

Професія людини багато в чому зумовлює її подальший шлях у житті. Від неї залежить реалізація закладених природою здібностей і ступінь задоволеності життям у майбутньому. Вчені-психологи довели, що люди, які займаються улюбленою справою, набагато частіше відчувають себе щасливими. Тому вибір професії — дуже важливий і відповідальний, якщо не сказати доленосний, крок. Ех, тільки б не помилитися…

Объяснение: