Ja 35 Ost. Svicova_literatura_6.. ь переводчик
За опорними словами відгадати назву міфу.
Втрата, Стікс,
Харон, кіфара,
тінь, вакханки,
сузір'я -.
Зодчий, Афінг,
злочин, Крит,
Лабіринт,
повітря, хвілі
Краса, Квіти,
АЇд, мати,
весна,
пошукII, цикл
Гордість, німфа
Ехо, ліс,
струмок,
смерть, Квітка
2.А
3.В
4. Кінь Шептало втік від Степана через те, що вбачав принизливою для себе важку роботу. Цей кінь був особливої масті, а конюх звертався до нього з повагою. Проте одного дня кінь був відправлений на роботу в упряжі та відчув силу батога і на собі - Степан його вдарив. Шептало розлютився, адже це було низько. Він втік на волю, проте згодом повернувся, спочатку вибруднившись як слід, щоб стати таким як усі.
5 Через те, що баба,яка робила це зілля, була глухою і все переплутала.
6. Дракон загинув від руки джури Пана Лавріна, бо самому князеві потрібен був зять, а на той час дракон був ворогом для всього князівства. Тому він з ним і домовился.
7. 1. Це те, що дракон їсть траву, фрукти, а не м*ясо.
2. Дракон навчився розмовляти і писать грамотно.
3. Дракон став поетом.
Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звук павутинки)
Талановитий український письменник В. Близнець, безумовно, був дитячим письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим.
Детально пам’ятаючи все з дитинства Віктор Близнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своє щасливедитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: я належу до того покоління, якому діставсяшматочок безмежно радісного довоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, і безмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутнього митця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали з хлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.
Всеукраїнська слова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звук павутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Головний герой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світ населений дивними звуками,явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить,як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини,письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.
Проте таке світобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Він невтратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) – якнаслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урокспокути, прозріння, самозречення.
В своїй повісті автор показує, що і серед дорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до баби Сірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часи життя в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило в дорослій людині дитяче сприйняття світу?
В. Близнець розуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше – життя і смерть, правду ікривду, любов і ненависть...
З неприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумні слова: «Так, ти забудеш мене... У менедрузів багато було, вони повиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. І коли я приходжудо них у гості, вони дивляться на мене сонними очима і не впізнають». Цими рядками автор закликає бути більшлюдяним, цінувати життя, воно таке швидкоплинне.
Світ для героїв Близнеця – Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вони живі. Вонимають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а і горить-палає вогнем, реагує на все щиро табезпосередньо. «Звук павутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінувати їх, вміти помітити, відкрити для себе.
Автор також і нас, читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприймати світ незвичайним ігарним, кольоровим. Цим повість В. Близнеця споріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймовмерти в нашій душі звуку павутинки!
Безумовно, всі герої твору – добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все те найкраще, що мали вони у душах і серцях!Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі.