Це квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих, усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються. Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою. На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки, крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз вiдпочити вiд своïх турбот… Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний — чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно, тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв, якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними, начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев… Як приємно стояти й слухати лiс
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих,
усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються.
Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до
знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою.
На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки,
крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто
кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А
придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки
не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують
тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто
спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз
вiдпочити вiд своïх турбот…
Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це
так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в
мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс
узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору
лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний —
чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в
полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно,
тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï
галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi
гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують
припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться
розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм
приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки
теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв,
якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс
наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними,
начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь
снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев…
Як приємно стояти й слухати лiс
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».