1. Тема повісті – зображення вчинків, поведінки та життя п’ятикласника Толика, його багатого внутрішнього світу, бажання самоствердитися, обираючи при цьому не надто ефективні методи реалізації задуманого. 2. Ідея повісті – утвердження думки автора про те, що кожна дитина – оригінальний незбагненний світ зі своїми думками, переживаннями, світосприйняттям; засудження негативних вчинків, які принижують гідність людини. 3. Авторський відступ (позасюжетні елементи) у творі (виділений трьома зірочками- письменник веде мову від імені дітей свого покоління). 4. Художні деталі, підтекст, їх роль у розкритті характерів героїв (наприклад): - «Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомого строгішого вигляду, кажу: «Це – недобре!..» (Батько внутрішньо підтримує витівки сина, бо згадує себе у такому ж віці, але змушений грати роль вимогливого батька). - «Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти! У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, – ліхтарі ліхтарями». (Батькові соромно за вчинки та за ідеалізацію його особи). -«Пліт був високий, та мені хотілося, щоб він виріс до неба. Щоб я ліз по ньому і ліз, ф йому не було кінця-краю...» (Внутрішній неспокій Толика)
Майнула у садок
На ряст, на квітки подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі.
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво (1) поглядає.
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає.
Мов панночку яку...
Побачила Бджолу близенько:
— Добридень! — каже їй. —
Оддиш хоч трохи, моя ненько.
Сідай отут мерщій.
— Та ніколи мені сидіти, —
Одвітує Бджола, —
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
— Яка погана, — Муха каже, —
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже...
Мені б отак — змарніла б я.
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, —
Талан як слід:
Чи де бенкет (2), чи де обід.
Або весіллячко, родини, —
Такої гарної години
Ніколи не втеряю я:
І їм, і ласую доволі, —
Не те що клопоти у полі
І праця бідная твоя! —
На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся, —
Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.
— Стару новинку, — каже Муха, —
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха...
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде.
Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.
2. Ідея повісті – утвердження думки автора про те, що кожна дитина – оригінальний незбагненний світ зі своїми думками, переживаннями, світосприйняттям; засудження негативних вчинків, які принижують гідність людини.
3. Авторський відступ (позасюжетні елементи) у творі (виділений трьома зірочками- письменник веде мову від імені дітей свого покоління).
4. Художні деталі, підтекст, їх роль у розкритті характерів героїв (наприклад):
- «Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомого строгішого вигляду, кажу: «Це – недобре!..» (Батько внутрішньо підтримує витівки сина, бо згадує себе у такому ж віці, але змушений грати роль вимогливого батька).
- «Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти! У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, – ліхтарі ліхтарями». (Батькові соромно за вчинки та за ідеалізацію його особи).
-«Пліт був високий, та мені хотілося, щоб він виріс до неба. Щоб я ліз по ньому і ліз, ф йому не було кінця-краю...» (Внутрішній неспокій Толика)