Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...» У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки: І бачили очі дитячі твої, Широкі і схожі на рану, Як люди, що знали визвольні бої, Улесливо кланялись пану. І слухали уші, коли вчителі Учили, нечесно-лукаві, Лучити гонори своєї землі У службу ворожій державі... І встала потворна оголена суть Повільно зради ідеї. Не може, не може, не може ж так буть, Облудники і фарисеї! У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Виходячи із тексту твору, вважаю, що Сомко на очікував на зраду від своїй військових полковників: миргородського, полтавського, зіньковського, а також недооцінив підступність Брюховецького
Пояснення:
Урядовці Московського царства Сомку не довіряли. Царські воєводи, які перебували в Україні, скаржилися царю на цього гетьмана, вважаючи, що він здатний на зраду. Проти Сомка інтригував запорозький кошовий отаман Іван Брюховецький, звинувачуючи його у зв’язках із правобережним гетьманом Павлом Тетерею, який підтримував Річ Посполиту. Вважали, що Сомка можна визнавати гетьманом лише до загальної (чорної) ради, участь у якій би взяли старшини й прості козаки. Це, відповідно, було на руку московітам. Царський уряд Сомка не затверджував і не вважав повноправним гетьманом.
Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...» У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки: І бачили очі дитячі твої, Широкі і схожі на рану, Як люди, що знали визвольні бої, Улесливо кланялись пану. І слухали уші, коли вчителі Учили, нечесно-лукаві, Лучити гонори своєї землі У службу ворожій державі... І встала потворна оголена суть Повільно зради ідеї. Не може, не може, не може ж так буть, Облудники і фарисеї! У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Відповідь:
Виходячи із тексту твору, вважаю, що Сомко на очікував на зраду від своїй військових полковників: миргородського, полтавського, зіньковського, а також недооцінив підступність Брюховецького
Пояснення:
Урядовці Московського царства Сомку не довіряли. Царські воєводи, які перебували в Україні, скаржилися царю на цього гетьмана, вважаючи, що він здатний на зраду. Проти Сомка інтригував запорозький кошовий отаман Іван Брюховецький, звинувачуючи його у зв’язках із правобережним гетьманом Павлом Тетерею, який підтримував Річ Посполиту. Вважали, що Сомка можна визнавати гетьманом лише до загальної (чорної) ради, участь у якій би взяли старшини й прості козаки. Це, відповідно, було на руку московітам. Царський уряд Сомка не затверджував і не вважав повноправним гетьманом.