Браз Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.
Через усе життя Джеймс Олдрідж проніс любов до простих людей, доприроди, зберіг захоплення риболовлею та мисливством. Його оповіданнями захоплюються і діти, і дорослі. Тема дитинства представлена письменником у єдності людини й природи та через красу чистих людських взаємин. В австралійському циклі оповідань Олдрідж з величезною майстерністю зумів передати дитячу психологію, розкрити духовний світ підлітка Едгара. У своїх невеличких творах Олдрідж прагнув показати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: «У мене є оповідання «Останній дюйм». Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі. Насправді ж — це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації… Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…»
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой — пілот — береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне — зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві — десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Через усе життя Джеймс Олдрідж проніс любов до простих людей, доприроди, зберіг захоплення риболовлею та мисливством. Його оповіданнями захоплюються і діти, і дорослі. Тема дитинства представлена письменником у єдності людини й природи та через красу чистих людських взаємин. В австралійському циклі оповідань Олдрідж з величезною майстерністю зумів передати дитячу психологію, розкрити духовний світ підлітка Едгара. У своїх невеличких творах Олдрідж прагнув показати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: «У мене є оповідання «Останній дюйм». Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі. Насправді ж — це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації… Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…»
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой — пілот — береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне — зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві — десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Читать полностью: http://tvori.com.ua/tvir-rozdum-nad-opovidannyam-dzhejmsa-oldridzha-ostannij-dyujm/#ixzz4TUWAylXF