Зима — чудова пора року. Вона прийшла в цьому році рано. За одну ніч припорошила дороги, покрила м’яким пухнастим килимом землю. На кожному сухому стеблі, на кожній гілочці розвісила химерне мереживо, прикрашене незвичайним сріблястим бісером. На даху будинків насунула снігові шапки, а вікна розмалювала красивими візерунками. Все навколо стало білим і ошатним. Знайомі місця перетворилися до невпізнання. Так і хочеться повірити в диво, загадати найпотаємніше бажання та чекати, що воно здійсниться!
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області).
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.
Зима — чудова пора року. Вона прийшла в цьому році рано. За одну ніч припорошила дороги, покрила м’яким пухнастим килимом землю. На кожному сухому стеблі, на кожній гілочці розвісила химерне мереживо, прикрашене незвичайним сріблястим бісером. На даху будинків насунула снігові шапки, а вікна розмалювала красивими візерунками. Все навколо стало білим і ошатним. Знайомі місця перетворилися до невпізнання. Так і хочеться повірити в диво, загадати найпотаємніше бажання та чекати, що воно здійсниться!
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області).
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.
Объяснение: