Поезія М. Рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. Особисто мені подобається рання лірика поета — інтимна та пейзажна. Чому? Мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття.
У ранній ліриці М. Рильського переважають мінливі почуття — від смутку до радості, від журби до щастя. Прихід весни, зміни в природі передаються в пейзажній настроєвій мініатюрі "Поле чорніє. Проходять хмари":
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отави...
Земле! як тепло нам із тобою!
У моїй уяві постає рання весна, узлісся з галявинами блакитного, від цвіту пролісків, кольору. А весна і проліски викликають певні надії і мрії про майбутнє, тому, мабуть, оптимістичне світовідчуття лирічного героя передається і читачам:
Глибшає далеч. Річка синіє,
Річка сивіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
У поета річка, як людина, зітхає, сміється — і це відчуває ліричний герой. Поет вдало передає основне — людина з природою повинна жити в гармонії, бо людина — це маленька частина живого організму під назвою "природа".
А лірична мініатюра "Яблука доспіли" (1911—1918) — це один із найчудовіших зразків інтимної лірики поета. Мудрість молодого поета, на мою думку, у словах:
Поцілуй востаннє, обніми востаннє,
Дивіться також
"Поле чорніє. Проходять хмари..." (повний текст)
Біографія Максима Рильського
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Я декілька разів перечитувала цю поезію — вона прекрасна! Але мені дуже хотілося б, щоб ось оці саме слова дійшли до читачів. Чому? Мабуть, тому, що сьогодні чимало розлучених сімей, які, на жаль, не зуміли зберегти почуття кохання. І дуже прикро, що люди, які раніше кохали одне одного, потім, після розлучення, обливають одне одного брудом. А ще коли перед своїми дітьми — то це вже зовсім недобре. Ліричний герой М. Рильського — мудра людина, він бажає своїй коханій щастя, бо він кохає, і його почуття — величне, щире, чисте, прекрасне, і він не може бажати коханій чогось поганого чи в чомусь її звинувачувати.
У поезії лише 12 рядочків, а які зміни у настроях природи і людини: від весни до зими — у природі, від світлого почуття кохання до останнього поцілунку — у житті ліричного героя.
Мені подобаються вірші М. Рильського щедрістю почуттів чистих і благородних людей: від інтимних до патріотичних. І я вдячна поетові за них.
За свідченням авторів багатотомної "Історії естетичної думки", "термін "бароко" вперше був уведений в період Просвітництва для позначення типу європейського живопису і скульптури" [4, 228]. У своєму первісному значенні він означав лише декорації, незвичайні прикраси. Потім він поширився на архітектуру, зокрема на культові споруди, в яких галися відмінності від класичних форм, а згодом охопив й інші види мистецтв, у тому числі й літературну творчість і, по суті, став напрямом і стилем. Західноєвропейська література XVII століття з її вишуканими епітетами, панегіриками, барвистою мовою, незвичною тропікою, алегоричністю була віднесена до бароко. "Бароко втілювало безмежність і суперечливість світу й людини, той "хаос", який не підлягав раціональному пізнанню, боріння різних сил, загадкову таїну сущого" [8, 11]. Світ в уявленні митців ХУІІ ст. постає як суперечливе поєднання часто непоєднуваного: Бога та диявола, добра та зла, світлого та темного начал і врешті-решт життя та смерті.
Термін "бароко" походить від італійського "barocco", що перекладається як "дивний", "химерний". Дехто з дослідників відносить його витоки до португальського виразу "perrola barroca" – "перлина неправильної форми", інші походження терміну пов'язують з латинським "baroco", що означає один із видів висновку, що характеризується складністю.
Класицизм, який зароджується майже одночасно з бароко, недоброзичливо поставився до нового напряму літературознавства й творчості. Догматизація античності, притаманна класицизму, різко відкидалася в бароко. Існувала певна різниця між бароко і Відродженням.
Один із видатних теоретиків і практиків бароко Лоренцо Берніні (1598 – 1680) вважав, що умовою прекрасного є його величина, тобто розміри предмета, який вважається прекрасним. Уже сама природа наділяє свої предмети якістю прекрасного, а людині залишається лише розпізнати це прекрасне в творіннях природи. Людина ж обдарована особливим творчим даром, – геній – повинна не лише оволодіти всіма здобутками природи, а більше того – перемогти її. Розвінчуючи міф як втілення об'єктивної ідеї прекрасного, теоретики бароко підійшли до необхідності вводити до сфери пізнання й таку категорію як огидне, яка раніше не була предметом літератури та мистецтва. Тобто, в природі не лишилося нічого, щоб могло б стати предметом художнього освоєння.
Поезія М. Рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. Особисто мені подобається рання лірика поета — інтимна та пейзажна. Чому? Мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття.
У ранній ліриці М. Рильського переважають мінливі почуття — від смутку до радості, від журби до щастя. Прихід весни, зміни в природі передаються в пейзажній настроєвій мініатюрі "Поле чорніє. Проходять хмари":
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отави...
Земле! як тепло нам із тобою!
У моїй уяві постає рання весна, узлісся з галявинами блакитного, від цвіту пролісків, кольору. А весна і проліски викликають певні надії і мрії про майбутнє, тому, мабуть, оптимістичне світовідчуття лирічного героя передається і читачам:
Глибшає далеч. Річка синіє,
Річка сивіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
У поета річка, як людина, зітхає, сміється — і це відчуває ліричний герой. Поет вдало передає основне — людина з природою повинна жити в гармонії, бо людина — це маленька частина живого організму під назвою "природа".
А лірична мініатюра "Яблука доспіли" (1911—1918) — це один із найчудовіших зразків інтимної лірики поета. Мудрість молодого поета, на мою думку, у словах:
Поцілуй востаннє, обніми востаннє,
Дивіться також
"Поле чорніє. Проходять хмари..." (повний текст)
Біографія Максима Рильського
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Я декілька разів перечитувала цю поезію — вона прекрасна! Але мені дуже хотілося б, щоб ось оці саме слова дійшли до читачів. Чому? Мабуть, тому, що сьогодні чимало розлучених сімей, які, на жаль, не зуміли зберегти почуття кохання. І дуже прикро, що люди, які раніше кохали одне одного, потім, після розлучення, обливають одне одного брудом. А ще коли перед своїми дітьми — то це вже зовсім недобре. Ліричний герой М. Рильського — мудра людина, він бажає своїй коханій щастя, бо він кохає, і його почуття — величне, щире, чисте, прекрасне, і він не може бажати коханій чогось поганого чи в чомусь її звинувачувати.
У поезії лише 12 рядочків, а які зміни у настроях природи і людини: від весни до зими — у природі, від світлого почуття кохання до останнього поцілунку — у житті ліричного героя.
Мені подобаються вірші М. Рильського щедрістю почуттів чистих і благородних людей: від інтимних до патріотичних. І я вдячна поетові за них.
Объяснение:
Термін "бароко" походить від італійського "barocco", що перекладається як "дивний", "химерний". Дехто з дослідників відносить його витоки до португальського виразу "perrola barroca" – "перлина неправильної форми", інші походження терміну пов'язують з латинським "baroco", що означає один із видів висновку, що характеризується складністю.
Класицизм, який зароджується майже одночасно з бароко, недоброзичливо поставився до нового напряму літературознавства й творчості. Догматизація античності, притаманна класицизму, різко відкидалася в бароко. Існувала певна різниця між бароко і Відродженням.
Один із видатних теоретиків і практиків бароко Лоренцо Берніні (1598 – 1680) вважав, що умовою прекрасного є його величина, тобто розміри предмета, який вважається прекрасним. Уже сама природа наділяє свої предмети якістю прекрасного, а людині залишається лише розпізнати це прекрасне в творіннях природи. Людина ж обдарована особливим творчим даром, – геній – повинна не лише оволодіти всіма здобутками природи, а більше того – перемогти її. Розвінчуючи міф як втілення об'єктивної ідеї прекрасного, теоретики бароко підійшли до необхідності вводити до сфери пізнання й таку категорію як огидне, яка раніше не була предметом літератури та мистецтва. Тобто, в природі не лишилося нічого, щоб могло б стати предметом художнього освоєння.