. Кого характеризує цитата (за повістю Марка Вовчка «Інститутка»
1) «Високий парубок, ставний, поглядає, всміхається».
2) «Плечистий, вусатий, у високій шапці. То-то чорнявий... як єсть собі ворон».
3) «Любо на волі дихнути».
4) «І говорить, і діло робить, і дитину колише».
5) «Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!»
6) «Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась... тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить».
7) «Не б'є, не-лає, та нічим і не дбає».
ІІ.Вікторина «хто з героїв «інститутки»
1. ...без вагання кинувся захищати кріпаків, коли їх почала бити озвіріла інститутка?
2. ...утікаючи від панів, що змарнували його молодість, говорить: «Тепер я вільний хоч на півроку, з собаками не піймають»?
3. ...після втрати дитини на погрози інститутки відповідає: «Тепер я вже не боюсь вас!.. »?
ІІІ. Тест до повісті «Інститутка»
1.Жанр твору "Інститутка"
А.оповідання
Б.соціально-побутовий роман
В.соціально-побутова повість
Г.новела
2.Про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття
А.інститутки
Б..Устини
В..старої поміщиці
Г.Катрі
3.У скільки років Устина почала служити у старої поміщиці
А.10
Б.7
В.12
Г.8
4.Панночка навчалася у
А.Львові
Б.Києві
В.Одесі
Г.Ужгороді
5.Що не подобалось вивчати панночці в інституті
А.французьку мову
Б.танці
В.астрономію
Г.музику
6."...і брови йому чорні,й уста рум'яні,і станом високий,-така вже краса,що й не сказати"- йдеться про
А.Назара
Б.полкового лікаря
В.Прокопа
Г.сусіда поміщика
7.Чому стара пані була проти одруження панночки з лікарем
А.не кохав панночку
Б.був бідним
В.був поганою людиною
Г.його не поважали
8.Що дізналася стара пані про лікаря
А.що у нього заможні батьки
Б.що він має переїжджати до Києва
В.що він отримав спадок
Г.що він має хутір
9.Як звали дружину Назара
А.Марійка
Б.Катря
В.Настя
Г.Устина
10.Як звали чоловіка Устини
А.Прокіп
Б.Назар
В.Устим
Г.Максим
11.Як Устина стала вільною
А.чоловіка віддалі у військо
Б.чоловік її викупив
В.втекли з чоловіком
Г.панночка подарувала "вільну"
12.Повість "Інститутка" Марко Вовчок присвятила
А.Опанасові Марковичу
Б.Пантелеймонові Кулішу
В.Тарасу Шевченкові
Г.Іванові Тургенєву
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.