І коли він помітив сльози на синовіх очах, то відвернувся ніби йому обов'язково треба було відвертатися, скидаючи плащ, і син зрозумів що батько ставиться як на дорослого не хоче бачити слабкості

I. Історична основа повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" (Запорозька Січ XVI—XVII ст.; запорозькі козаки — справжні лицарі української землі, захисники рідної землі, православ'я та стародавніх законів).

II. Тарас Бульба — втілення кращих рис характеру людини тієї епохи:

1. Походження і зовнішній вигляд (корінний запорожець, полковник; мужнє обличчя, сміливий погляд, козацькі вуса, кремезна постать);

б життя (звичнішим для нього є козацьке життя, в походах та бійках, на доброму коні у чистому полі; вважає, що тільки Запорозька Січ може виховати справжнього козака);

3. Тарас Бульба — досвідчений полководець, мужній вояка (бився з поляками, турками, татарами: "Немає жодного козака, рівного йому в доблесті"; козацьке братство для нього дорожче за спорідненість; за його розум, товариськість, сміливу вдачу і волю козаки обирають його отаманом; під час битви він завжди у центрі);

4. Тарас Бульба і сини Остап та Андрій (хоче виховати з них справжніх запорожців; пишається їхніми успіхами під час навчання, пишається гаючи їхню героїчну поведінку під час першого бою; високо оцінював мужність Остапа, підтримав його в останню хвилину перед стратою; Тарас був непримиренним до зрадників, тому не пошкодував навіть Андрія);

5. Загибель Тараса (після смерті Остапа Тарас Бульба стає жорстоким месником; богатиря Тараса подолали лише тридцять чоловік, що звисли по його руках і ногах; вмираючи, він думав про товаришів, про рідну землю).

III. Тарас Бульба — узагальнюючий образ патріота, захисника рідної землі.

Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.