Справді,твір Івана Карпенка-Карого досі має актуальність і тісно пов'язаний з нашим часом.Це проявляється у ставленні Мартина Борулі до дворянства,адже у наш час люди хочу бути багатими,і роблять це різними і дуже підлими шляхами.Хоч Мартин нікого не зраджував,але його охопила та "манія" до грошей,до звання дворянина,що він хоч ним і не був,але прийняв правила "дворянства" у себе вдома.Сім 'ї це не дуже сподобалося,тобу в нього булі дуже напружені стосунки з членами родини.Мартин намагався,але все ж таки не став дворянином і добився лише зміни однієї букви в призвищі.
Отже,Іван Карпенко-Карий хотів сказати нам,що не треба втрачати розум і здоровий глузд заради грошей.
1. “Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”
2. “Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”
3. “Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”
4. “Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове…”
5. “Вона дуже церемонилась і була прохана. Пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”
6. “Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”
7. “Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”
8. “Кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”
9. “Вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”
10. “Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”
11. “В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”
12. “Кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”
13. “Вона любила дітей…”
14. “Кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”
15. ” В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”
16. “По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”
Мелашка:
1. “— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін…”
2. “З-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”
3. ” До неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”
4. “Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”
5. “Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”
6. “Дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”
7. “…блиснула на його карими очима…”
8. “Він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”
9. “Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”
10. “Брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”
11. “Мелашка була дуже молода…”
12. “Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”
13. “Мелашка розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”
Відповідь:
1. В
2.Б
3. А
4. Г
5.Б
6.Г
7.В
8.
9.В
10.?
11.
12.В
РІВЕНЬ 2
Справді,твір Івана Карпенка-Карого досі має актуальність і тісно пов'язаний з нашим часом.Це проявляється у ставленні Мартина Борулі до дворянства,адже у наш час люди хочу бути багатими,і роблять це різними і дуже підлими шляхами.Хоч Мартин нікого не зраджував,але його охопила та "манія" до грошей,до звання дворянина,що він хоч ним і не був,але прийняв правила "дворянства" у себе вдома.Сім 'ї це не дуже сподобалося,тобу в нього булі дуже напружені стосунки з членами родини.Мартин намагався,але все ж таки не став дворянином і добився лише зміни однієї букви в призвищі.
Отже,Іван Карпенко-Карий хотів сказати нам,що не треба втрачати розум і здоровий глузд заради грошей.
Маруся:
1. “Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”
2. “Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”
3. “Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”
4. “Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове…”
5. “Вона дуже церемонилась і була прохана. Пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”
6. “Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”
7. “Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”
8. “Кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”
9. “Вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”
10. “Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”
11. “В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”
12. “Кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”
13. “Вона любила дітей…”
14. “Кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”
15. ” В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”
16. “По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”
Мелашка:
1. “— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін…”
2. “З-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”
3. ” До неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”
4. “Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”
5. “Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”
6. “Дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”
7. “…блиснула на його карими очима…”
8. “Він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”
9. “Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”
10. “Брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”
11. “Мелашка була дуже молода…”
12. “Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”
13. “Мелашка розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”