Контрольна робота_8 клас

за змістом повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути»

І. Тестові завдання. ОДНА лише правильна відповідь. (Після букви
варіант відповіді зазначаєте) – ів
1. Яка пора року зображена в розділі «Сорока з перебитим крилом»?
А. Зима. Б. Весна. В. Літо. Г. Осінь.
2. Що стали казати про Беркуту через півроку тренувань?
А. Що він не виправдав сподівань матері.
Б. Що він гідний син своїх батьків.
В. Що він найздібніший учень Андрія Степановича.
Г. Що він майбутній республіканський чемпіон.
3. Що відповів Андрій Степанович на бажання Славка стати фехтувальником?
А. «Група повністю укомплектована».
Б. «Група повністю укомплектована, однак приходь».
В. «Група буде укомплектовуватись з наступного року».
Г. «Секція з фехтування працювати не буде».
4. Якого героя схарактеризовано такими словами з тексту : « … соловей
–розбійник з нашого двору. Стою та дивуюсь: чому ти такий добрий став,
у дворі хлопчаків мало що не ломигає , а тут над сорокою розчулюється!
Метаморфоза»
А. Андрія Лопуха Б. Юлька Ващука. В. Славка Беркуту. Г. Стефка Вуса.
5. Що сказала на судді немолода, втомлена жінка?
А. «Ми даремно образили цього хлопця, Славка Беркуту».
Б. «Беркуті вірити не можна».
В. «Таким, як Беркута, не місце у спортивній школі».
Г. «Славко Беркута має понести справедливе покарання».
6. Що трапилося на тренуванні у Славка Беркути?
А. Славко пошкодив собі руку.
Б. Славко поранив Юлька шпагою.
В. Славко знепритомнів.
Г. Лілі посварилася з Юльком.

7. Яке розчарування спіткало учнів 7-Б класу?
А. Скасували екскурсію на канікулах.
Б. Захворіла класний керівник.
В. Вони програли у футбол учням 7-А класу.
Г. Славко Беркута не здобув кубка у змаганнях
8. Через випадок з Юльком Ващуком:
А. Беркута перестав ходити на тренування.
Б. Славко уникав зустрічі з Лілі.
В. Беркуту виключили з секції.
Г. Беркута тяжко захворів.
9. Хто з героїв любив малювати?
А. Славко Беркута Б. Юлько Ващук В. Стефко Вус Г. Лілі Теслюк
10. Хто вважав, що Славко розпивав спиртне з товаришами?
А. Варвара Трохимівна. Б. Антон Дмитрович.
В. Директор школи. Г. Андрій Степанович
11. Кому Юлько зізнався в тому, що підставив Славка?
А. Славкові. Б. Батькам. В. Стефкові Вусу. Г. Лілі Теслюк.
12.Хлопці у Стрийському парку врятували
А. Ластівку. Б. Ворону. В. Сороку. Г. Синичку.
13.Мав сестричку Настку:
А. Славко Беркута. Б. Юлько Ващук. В. Андрій Лопух. Г. Стефко Вус.
14. На кого хотів бути схожим Славко?
А. На батька. Б. На Юлька. В. На тренера. Г. На вчителя географії.
15. Хто пішов просити за Славка до дитячої кімнати міліції?
А. Лілі. Б. Юлько. В. Стефко. Г. Андрій Степанович.
16. Як Юлько помстився Славкові за поранення?
А. Припинив з ним дружбу.
Б. Перестрів на вулиці і побив.
В. Назвався Славком Беркутою у дитячій кімнаті міліції.
Г. Обмовив Славка на суді.

Максим Максимович — цільна та безпосередня натура, не «печорінського» типу. У нього «чудесна душа, зол оте серце». Бел у він любив як рідну дочку, по-родинному ставився до Печоріна. «Розумовий кругозір Максима Максимовича дуже обмежений, але причина цієї обмеженості не в його натурі, а в його розвитку»,— говорить Бєлінський. Спільна з Печоріним служба у фортеці — виняткова подія в житті Максима Максимовича. Усе життя він служить далеко від культурних центрів, це «старе немовля, добре, миле, людяне, недосвідчене у всьому, що виходило за тісний кругозір його поняття та досвіду». Максим Максимович, який на дійсній службі не знає нудьги, багато особливостей Печоріна називає «дивними» і готовий пояснити його душевну невдоволеність «модою». Сам Максим Максимович відрізняється від Печоріна добротою і терпимістю до людей. Цю рису Лермонтов уважав визначальною і властивою російському характеру: «Мене мимоволі вразила здатність росіянина пристосовуватись до звичаїв тих народів, серед яких йому трапляється жити; не знаю, варта осуду чи похвали ця властивість розуму, але вона доводить неймовірну його гнучкість і наявність того ясного здорового глузду, що прощає зло скрізь, де бачить його необхідність чи неможливість його знищення». Максим Максимович не втручається в почуття Печоріна, проте готовий по-лицарськи захищати високі моральні принципи. До Печоріна він прикипів усією душею. Цей образ не менш типовий, ніж Онєгін, Ленський та інші. Критик Бєлінський звертається до читачів: «Чи не правда, ви так звиклись з ним, так полюбили його, що ніколи вже не забудете його, а якщо зустрінете під грубою зовнішністю, під корою згрубілості від важкого та бідного життя — гаряче серце, під простою, міщанською мовою — теплоту душі, то напевно скажете: «Це Максим Максимович». І дай вам бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимів Максимовичів!». Значения образу Максима Максимовича у творі — У романі постійно лунає голос автора, який оцінює вчинки, думки та почуття свого героя. Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна; читач повинен скласти власну думку про героя. Роль автора — до йому в цьому. Для цього Лермонтов користується різними прийомами непрямої характеристики. У повісті «Бела» ми бачимо Печоріна очима Максима Максимовича; у повісті «Максим Максимович» про нього розповідає автор. Досить вагомим є також прийом зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ. На відміну від Печоріна, Максим Максимович задоволений тим, що має, дивиться на світ з точки зору прагматика та реаліста.

Поэзия Василя Симоненко - настоящий гимн Родине - Украине, гимн неутомимым рукам матери, гимн очарования любви. Поэт словно находится в другом, только ему известном мире, где вместе идут «и будни и праздники» любви, где «сквозь века» слышится голос великого Кобзаря, где ласковой улыбкой улыбается ему мать. Но одновременно этот мир знаком каждому из нас, поэтому такими близкими становятся стихи В. Симоненко. Имея горячее сердце и искреннюю душу, хочется занять все накругы, поделиться своей радостью, своим счастьем. И именно это слышится мне в стихах В. Симоненко, посвященные любви: ... Буду ждать каждого часа В далеком или близком края Одну тебя, тебя единую Маленькую милую девушку мою («Я не умру от отчаяния и муки ...») Так, для любви расстояние не имеет значения. Главное, чтобы пришла любимая, а все остальное - неважно. Нельзя забыть эти строки, потому что они открывают красоту человеческой души, искренность человеческих отношений. Любовь для Симоненко - это чудо, которое подвластно только двум, и потому говорит автор: Пусть досада или гнев теплится Пусть до слез я тебя Озлю Ты для меня не только мечта, Я живой тебя люблю. («Тишина и гром») Любовь, делают мир лучше, ведь когда ты влюблен, то и облачный день кажется солнечным, улыбается все вокруг, встречаешь повсюду лишь кротких людей. Возникающие из глубины души волшебные чувства, изменяя отношение к окружающему, изменяя мир, который всегда благословляет и «солнце, встает, и сердце, что любит. Но любовь - это не только всегдашнее счастье. Бывает в жизни все бывает и в любви все: Есть в любви и будни, и праздники, Есть в нем и радость, и сожаление, ибо нельзя жизни спрятать По розовых иллюзий вуаль («Есть в любви и будни, и праздники») Но нельзя убить живые чувства, и ничто в мире не может уничтожить любовь, «мелочные облачка образы» никогда не закроют солнца от влюбленных. Пишет Василий Симоненко: ? Все равно я люблю твои глаза И волосы у тебя печально («Тишина и гром») И я верю, что так оно и есть, потому невозможно не верить этим искренним словам, которые, кажется, доносятся из самой глубины души, заставляя всех переживать такие же чувства, которые испытывает и сам лирический герой, за фигурой которого я вижу автора. И звучат знакомые слова, волнующие до боли: Нет, я бы не стал тебя огнем жечь, С тобой расквитался без сожаления: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю («Если бы тебе желал я слез и муки ...») Но любовь для Василия Симоненко - это не только чувства к любимой. Любовь всеобьемна, она вмещает в себя также и любовь к матери, и любовь к родной земле, ибо она, «как солнце, мира открывает безграничную величие человеческой красоты. Как просто и одновременно сзакрутилдетективную рассказывает В. Симоненко о своей матери: Я такую тебя всегда вижу, Образ в сердце такой несу - Материнская любовь горячую И души красоту («Матери») Мама всегда охранять покой своего сына: и в годы детства, и во взрослом возрасте, ведь сын или дочь навсегда останутся для матери маленькими детишками. И хотя «черные шелковые косы припорошила уже седина», хотя «легкие морщины лица покрыли», но они только к лицу матерям, подчеркивая их замечательную красоту. А сколько любви слышится в строках о родную Украину, сколько радости от того, что она сумела отстоять свою свободу! Каждую секунду поэт и мысленно, и в действиях вместе со своей Родиной, даже Когда сквозь отчаяние випнуться надежды И загудят на ветру степном, Я тогда с твоим именем радуюсь И скучаю именем твоим («Украине») Но настоящий шедевр поэзии В. Симоненко - стихотворение «Лебеди материнства». Это стихотворение о сказке из «материнской доброй лаской» в глазах, о матери, которая нежно баюкает своего сына, говоря: Можешь, выбирать друзей и жену, Выбрать нельзя только Родину. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя Родине выбирать. Так, Родина действительно единственная в мире, как и мать. Именно им, по моему мнению, любящим и любимым, и посвящает Василий Симоненко свои стихи. Мне кажется, что и к матери, и к Родине, и, конечно, к любимой, можно отнести его слова: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю.