Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні у XVI— XVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: братівці продавали на ринку, непокірні гноїли в темниках, на галерах, діти віддаляли у спеціальні Військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей вбивали. Розлучили матір з дочкою, брату з сестрою. Та не могли вбити в бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світиться яскравий образ далекої вітчизни. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці виступив у думках «Маруся Богуславка», «Дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» прийшла до темниці, яку вже тридцять літ силять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому 《на ясні зорі, на тихі води, у край веселий ». У думці Маруся зображувалася тільки в одному епізоді - звільнюванні бранців та прощанні з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке в неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб вони не збирали грошей, для її викупу , бо вона вже додому не повернеться
Образ Марусі Богуславки- художний вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків коли українські дівчата були дружинами турецьких вельмож. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на підмоги в ім'я батьків батьків.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На її чекає кара, коли паша, у якого вона викрала ключі від темниці, повертається додому. Та паша пробачить Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любив дружину та дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло викликали сюжет твору, Тому, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, показав її велику любов до рідної землі, до народу, Та Маруся не могла повернутися на батьківщину бо любила свого чоловіка і дітей. Покинути їх вона не могла.
Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих. Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися. Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні у XVI— XVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: братівці продавали на ринку, непокірні гноїли в темниках, на галерах, діти віддаляли у спеціальні Військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей вбивали. Розлучили матір з дочкою, брату з сестрою. Та не могли вбити в бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світиться яскравий образ далекої вітчизни. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці виступив у думках «Маруся Богуславка», «Дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» прийшла до темниці, яку вже тридцять літ силять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому 《на ясні зорі, на тихі води, у край веселий ». У думці Маруся зображувалася тільки в одному епізоді - звільнюванні бранців та прощанні з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке в неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб вони не збирали грошей, для її викупу , бо вона вже додому не повернеться
Образ Марусі Богуславки- художний вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків коли українські дівчата були дружинами турецьких вельмож. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на підмоги в ім'я батьків батьків.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На її чекає кара, коли паша, у якого вона викрала ключі від темниці, повертається додому. Та паша пробачить Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любив дружину та дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло викликали сюжет твору, Тому, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, показав її велику любов до рідної землі, до народу, Та Маруся не могла повернутися на батьківщину бо любила свого чоловіка і дітей. Покинути їх вона не могла.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.