«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Тікаю через те, що пан жорсткий постійні знущання над кріпаками. Тікаю, щоб почати все спочатку зі своїм чоловіком Остапом, тікаю, щоб бути незалежною вільною і радіти життю. Тікаю не знаючи куди, це головна проблема. В пошуках нового життя. Кожної митті страшно подумати про те, що нас можуть знайти і відправити назад до пана, іноді виникає питання заради чого я тікаю? Відповідь на це питання нелегко дати з одного боку воля і чоловік, з іншого постійний страх, переховування та інше. Надія на щастя керує мною і Остапом, це шалене почуття словами не описати... Залишитися в пана це було найгірший вибір тому ми вирішили тікати куди очі дивляться. Тепер ми ведемо бій не на життя, а насмерть, Наше втеча, це протест поневоленню кожна людина має право на слово і життя, на своє слово, не панське. Радіти кріпаку пан не дав права, хоча кріпак ти чи пан почуття є в обох! Але панські почуття цінуються, а кріпацькі ні. Краще бути вільним, але в розшуку ніж кріпаком. Якщо поміркувати то пан-це людина, а кріпак-це звір в клітці, пан забув що живе за рахунок кріпаків, а кріпак це-звір який хоче жити, радіти, посміхатися, а не боятися, так і в природі людина забула що живе за рахунок тварин, знущається над звіром, але якщо забрати в людини зброю то відразу людина панікує просить милостині у Бога, а звір хоч в клітці чи на волі веде себе гідно!
Персонажі:
Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.
«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Тікаю через те, що пан жорсткий постійні знущання над кріпаками. Тікаю, щоб почати все спочатку зі своїм чоловіком Остапом, тікаю, щоб бути незалежною вільною і радіти життю. Тікаю не знаючи куди, це головна проблема. В пошуках нового життя. Кожної митті страшно подумати про те, що нас можуть знайти і відправити назад до пана, іноді виникає питання заради чого я тікаю? Відповідь на це питання нелегко дати з одного боку воля і чоловік, з іншого постійний страх, переховування та інше. Надія на щастя керує мною і Остапом, це шалене почуття словами не описати... Залишитися в пана це було найгірший вибір тому ми вирішили тікати куди очі дивляться. Тепер ми ведемо бій не на життя, а насмерть, Наше втеча, це протест поневоленню кожна людина має право на слово і життя, на своє слово, не панське. Радіти кріпаку пан не дав права, хоча кріпак ти чи пан почуття є в обох! Але панські почуття цінуються, а кріпацькі ні. Краще бути вільним, але в розшуку ніж кріпаком. Якщо поміркувати то пан-це людина, а кріпак-це звір в клітці, пан забув що живе за рахунок кріпаків, а кріпак це-звір який хоче жити, радіти, посміхатися, а не боятися, так і в природі людина забула що живе за рахунок тварин, знущається над звіром, але якщо забрати в людини зброю то відразу людина панікує просить милостині у Бога, а звір хоч в клітці чи на волі веде себе гідно!