Так споконвiку було: однi умирають з ганчiркою в руцi, а другi тяглися до стяга зорi i йшли за хвостами комет, горiх розкусивши буття. / м. хвильовий / там, де закiнчується пушкiнська вулиця у мiстi харковi, за студентським гуртожитком "гiгант" колись знаходилось мiське кладовище, яке нинi переобладнано у молодiжний парк. за старою церквою залишили для нащадкiв кiлька могил - п. гулака-артемовського, драматурга м. кропивницького, художника с. василькiвського. розквiт нацiонального вiдродження останнiх рокiв повернув нам iм'я миколи хвильового (фiтiльова). члени товариства "спадщина" вiдновили могилу одного iз найталановитiших зачинателiв украïнськоï лiтератури початку xx столiття. у поемi "електричний вiк" микола хвильовий писав: i хiба посмiє вiчнiсть шпурнути в моє обличчя докiр? творчiсть прозаïка, поета, критика, публiциста - яскравий приклад самовiдданого служiння iдеï "загiрноï комуни", яка стала причиною трагедiï. письменник бунтував, сумнiвався, боровся, переживав, помилявся i каявся. це не могло не знайти вiдбитку в новелах, що побачили свiт у 1923-1927 рр. найбiльшу увагу розкриттю психологiï мрiйникiв, романтикiв революцiйноï доби автор придiлив у новелi "я (романтика)". новелiст прагнув розкрити душевний конфлiкт мiж старим i новим. вiдомий лiтературознавець о. бiлецький вiдзначав, що твiр "силою своєю не має собi аналогiй у новiтнiй прозi". новела "я" має лiричний зачин. саме з нього постає зримий, реальний образ матерi-украïни: "з далекого туману, з тих озер, загiрноï комуни шелестить шелест: то йде марiя! матiр приходить до сина, коли вiн має хвилинку для перепочинку мiж жорстокими битвами". "моя мати - наïвнiсть, тиха жура i добрiсть i мiй неможливий бiль, i моя незносима мука теплiють у лампадi фанатизму перед цим прекрасним печальним образом". але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матерi "двi хрустальнi росинки". чому ж у чудових очах рiдноï людини сльози, над чим плаче мати-украïна? мабуть, над дилемою гуманностi та фанатизму, людяностi та слiпоï вiдданостi абстрактнiй iдеï. письменник прагне осмислити протиставлення свiтлого i чорного, добра i зла, що поселили ся у душi головного героя новели. з одного боку - це iнструмент, який має вершити революцiйний суд, а з другого - людина, яка вмiє любити, бути нiжною, яка невидимою силою любовi пов'язана з матiр'ю. м. хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвiчну суперечку мiж життям i смертю. стомлений син шукає спокою на старечих материнських долонях. "я - чекiст, але я i людина", - пiдкреслює головний герой. отже, хочеться вiрити, що цiєю людиною насправдi має чинитися справедливий суд iменем народу. але мiж двома началами терзається душа м'ятежного сина: андрюша i мати, тагабат - людина, з холодним розумом i з каменем замiсть серця. герой не бачить виходу. саме у такi хвилини вiн, комунар, викликає спiвчуття. через роздвоєнiсть душi син мусив застрелити матiр. "тодi я у млостi, охоплений жаром якоïсь неможливоï радостi, закинув руку на шию своєï матерi й притиснув ïï голову до своïх грудей. потiм пiдвiв маузера й нажав спуск на скроню". i це в iм'я революцiï, в iм'я дороги до загiр-них озер невiдомоï прекрасноï письменник намагався пiдвести нас до висновку, що такий вчинок мiг здiйснити тiльки справжнiй революцiонер, який в критичну хвилину "голови не згубив". але ми все бiльше починаємо розумiти, що фанатична вiдданiсть iдеï несе тiльки зло, вбиває почуття справедливостi, почуття розумiння добра i правди, руйнує людську особистiсть, людське "я". "там, у далекiй безвiстi невiдомо горiли тихi озера загiрноï комуни". цими сумними словами закiнчується трагiчна новела - драма роздвоєностi людськоï особистостi, примушує нас замислитися над величчю матерi, котру вбиває син. а украïна, що породила революцiонера, морально знiвiченого абстрактною iдеєю, прощає йому цей смертний грiх. новела м. хвильового "я (романтика)" стала своєрiдним викриттям жорстокостi та несправедливостi новоï системи. намагання вбити в собi людину, вбити добро в iм'я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата. разом iз своïми героями письменник шукав виходу iз лабiринтiв iсторiï, помилявся i пророкував, свято вiрив i люто ненавидiв, i, нарештi, не витримав дуалiзму сучасноï йому доби. пролунав але нiколи вiчнiсть не жбурне у бiк письменника докiр. i цьому свiдчення - нагробок йому серед могил видатних людей харкiвщини.
Чим люди почали користуватись у спілкуванні раніше — звуками чи буквами? Поясніть.
• Поясніть відмінність між звуком та буквою.
Нас оточує безліч природних звуків: шум вітру, шелест гілля й листя, дзюрчання води, щебет пташок, дзижчання комах, гуркіт автомобілів, шум кроків тощо. Такі звуки утворюються механічним коливанням повітря. Кількість звуків у природі не обмежена.
Усне спілкування між людьми здійснюється за до звуків мовлення. Такі звуки утворюються складними рухами органів вимовляння.
Наша мова звукова. Слова складаються зі звуків.
Звук — найменша неподільна одиниця мови та мовлення.
Як і будь-які звуки, звуки людського мовлення є результатом коливання повітря, що сприймається слухом. Звуки саме людського мовлення вивчає розділ науки про мову, який називається фонетика.
Щоб передати, як звучить слово, використовують звукопис. Кожен звук у такому записі позначають узятою в квадратні дужки літерою. Наприклад: [а] [у], [о], [д], [м], [ш].
Слова передають звукописом так: [клас], [сл о в о]. Позначення місця наголосу є обов’язковим.
217. Вимовте вголос подані звуки. Чи означає щось окремо взятий звук? З поданих звуків утворіть якнайбільше слів. Вимовте ці слова.
[о], [р], [и], [а], [м], [т]
Чи залежить значення слова від порядку звуків? Свою думку підтвердіть прикладами.
Окремо взяті звуки мовлення нічого не означають. Проте поєднуючись між собою та розміщуючись у певному порядку, звуки мовлення утворюють слова з тими чи іншими значеннями.
Звук ми чуємо і вимовляємо. Звуки мовлення слугують для утворення, розпізнавання та розрізнення слів мови.
Н а п р и к л а д: [с о н] — [с и н]; [с а д] — [с а м].
Отже, звуки мовлення можна порівняти із цеглинками, з яких вибудовується мовлення.
Звуків дуже е багато,
У природі все звучить.
Свище вітер, грім завзято
В темнім небі гуркотить.
Навесні співає пташка
І струмочок жебонить.
Джміль гуде, дзвенить комашка,
Все по-своєму звучить!
Знайте всі, мої шановні,
Не забудьте це, бува:
У людей є звуки мовні,
Що складаються в слова.
Звуки, зібрані у слово
Ще в далеку давнину,
Утворили рідну мову
Українську чарівну.
Надія Красоткіна.
Чим люди почали користуватись у спілкуванні раніше — звуками чи буквами? Поясніть.
• Поясніть відмінність між звуком та буквою.
Нас оточує безліч природних звуків: шум вітру, шелест гілля й листя, дзюрчання води, щебет пташок, дзижчання комах, гуркіт автомобілів, шум кроків тощо. Такі звуки утворюються механічним коливанням повітря. Кількість звуків у природі не обмежена.
Усне спілкування між людьми здійснюється за до звуків мовлення. Такі звуки утворюються складними рухами органів вимовляння.
Наша мова звукова. Слова складаються зі звуків.
Звук — найменша неподільна одиниця мови та мовлення.
Як і будь-які звуки, звуки людського мовлення є результатом коливання повітря, що сприймається слухом. Звуки саме людського мовлення вивчає розділ науки про мову, який називається фонетика.
Щоб передати, як звучить слово, використовують звукопис. Кожен звук у такому записі позначають узятою в квадратні дужки літерою. Наприклад: [а] [у], [о], [д], [м], [ш].
Слова передають звукописом так: [клас], [сл о в о]. Позначення місця наголосу є обов’язковим.
217. Вимовте вголос подані звуки. Чи означає щось окремо взятий звук? З поданих звуків утворіть якнайбільше слів. Вимовте ці слова.
[о], [р], [и], [а], [м], [т]
Чи залежить значення слова від порядку звуків? Свою думку підтвердіть прикладами.
Окремо взяті звуки мовлення нічого не означають. Проте поєднуючись між собою та розміщуючись у певному порядку, звуки мовлення утворюють слова з тими чи іншими значеннями.
Звук ми чуємо і вимовляємо. Звуки мовлення слугують для утворення, розпізнавання та розрізнення слів мови.
Н а п р и к л а д: [с о н] — [с и н]; [с а д] — [с а м].
Отже, звуки мовлення можна порівняти із цеглинками, з яких вибудовується мовлення.
218. Прочитайте загадку, відгадайте її. Відгадки запишіть літерами та передайте звукописом.
Всього чотири звуки в слові,
А зміст його міняють початкові:
З [ґ] — буде чорна птиця дика,
З [п] — інша, горда і велика,
З [к] — уже напій пахучий буде,
Що для людей готують люди;
З [л] — виріб, дошка з стояками,
Де спочиваємо ми з вами.
Коли ж там [с] поставлю я,
То буде вже людське ім’я.
Які це слова?
За Д. Білоусом.