Справжнє ім'я — Уільям Сідней Портер. Американський прозаїк, автор понад 200 новел, гуморесок. Герої оповідань О'Генрі-прості люди, звичайні американці: клерки, ковбої, фермери. Вони не вирішують глобальні проблеми, а живуть буденним життям, в якому є і смішне, і сумне, підлість, і шляхетність.
Відомі збірки О'Генрі: "Чотири мільйони" (1906), "Серце Заходу" (1907), "Голос міста" (1909), "Дорогидолі" (1909).
О'Генрі створює реалістичні, романтичні новели. Крім того, він урізноманітнює новелу: тут звучить сатира, пародія, комічний гротеск. Оповідання О'Генрі динамічні, написані простою мовою, письменник навіть використовує простонародний жаргон. Особливістю його творів є несподіваний фінал.
Першим перекладачем О'Генрі українською мовою був Остап Вишня, пізніше його перекладали О. Лавинська, М. Дмигренко.
Звеличення духовних цінностей у новелі О'Генрі "Останній листок"
О'Генрі — один з найпопулярніших американських новелістів початку XX століття. Він створив власний романтичний міф про "маленького американця". Письменник у своїх коротких динамічних новелах дарує людям віру в любов. "Останній листок" О'Генрі — одна з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонажі твору — дві бідні дів-чини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. У листопаді Джонсі тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно на плющ, який ріс на стіні будинку, лічила листки, що опадали із плюща. Джонсі здавалося, що коли останній листок опаде, вона помре. Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха. Під льодяним дощем уночі він намалював на стіні листок плюща замість того, якого зірвав вітер. Це пробудило в Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.Сумна історія сповнена глибокого переживання за долю героїв. Вони мешкають у районі "дахів XVIII століття, голландських мансард і дешевої квартирної плати". Проте жалюгідні життєві умови — лише тло, на якому найповніше розквітає краса душ.
Психологічно складним образом новели є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності ("борода Мойсея Мікеланджело... спускалась у нього з голови сатира... на тіло гнома"), з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж Берман п'є, у нього характер сварливого старого, який знущається з будь-якої сентиментальності. Але саме він ціною власного життя підтримує дух Джонсі й рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї любові, яка без жодного слова кидається на до іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі. Новела є взірцем майстерної композиції та вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка. У творі — дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі та шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі. Насправді — самовідданість Бермана. Обидві лінії набувають несподіваної розв'язки в кінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О'генрі тримає читача в стані напруження до завершення новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію — за його до старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви.
О'ГЕНРІ
(1862-1910)
Справжнє ім'я — Уільям Сідней Портер. Американський прозаїк, автор понад 200 новел, гуморесок. Герої оповідань О'Генрі-прості люди, звичайні американці: клерки, ковбої, фермери. Вони не вирішують глобальні проблеми, а живуть буденним життям, в якому є і смішне, і сумне, підлість, і шляхетність.
Відомі збірки О'Генрі: "Чотири мільйони" (1906), "Серце Заходу" (1907), "Голос міста" (1909), "Дорогидолі" (1909).
О'Генрі створює реалістичні, романтичні новели. Крім того, він урізноманітнює новелу: тут звучить сатира, пародія, комічний гротеск. Оповідання О'Генрі динамічні, написані простою мовою, письменник навіть використовує простонародний жаргон. Особливістю його творів є несподіваний фінал.
Першим перекладачем О'Генрі українською мовою був Остап Вишня, пізніше його перекладали О. Лавинська, М. Дмигренко.
Звеличення духовних цінностей у новелі О'Генрі "Останній листок"
О'Генрі — один з найпопулярніших американських новелістів початку XX століття. Він створив власний романтичний міф про "маленького американця". Письменник у своїх коротких динамічних новелах дарує людям віру в любов. "Останній листок" О'Генрі — одна з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонажі твору — дві бідні дів-чини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. У листопаді Джонсі тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно на плющ, який ріс на стіні будинку, лічила листки, що опадали із плюща. Джонсі здавалося, що коли останній листок опаде, вона помре. Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха. Під льодяним дощем уночі він намалював на стіні листок плюща замість того, якого зірвав вітер. Це пробудило в Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.Сумна історія сповнена глибокого переживання за долю героїв. Вони мешкають у районі "дахів XVIII століття, голландських мансард і дешевої квартирної плати". Проте жалюгідні життєві умови — лише тло, на якому найповніше розквітає краса душ.
Психологічно складним образом новели є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності ("борода Мойсея Мікеланджело... спускалась у нього з голови сатира... на тіло гнома"), з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж Берман п'є, у нього характер сварливого старого, який знущається з будь-якої сентиментальності. Але саме він ціною власного життя підтримує дух Джонсі й рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї любові, яка без жодного слова кидається на до іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі. Новела є взірцем майстерної композиції та вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка. У творі — дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі та шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі. Насправді — самовідданість Бермана. Обидві лінії набувають несподіваної розв'язки в кінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О'генрі тримає читача в стані напруження до завершення новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію — за його до старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви.