Контрольний твір за повістю "Шпага Славка Беркути". Теми контрольного твору:
1.Боротьба добра і зла повісті Ніни Бічуі "Шпага Славка Беркути". 2.Взаємостосунки батьків і дітей у повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути".
3.Без дружби життя не повноцінне (за повістю Ніни Бічуі "Шпага Славка Беркути").
4.Моральний вибір кожної людини повинен бути свідомим (за повістю Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути") 5.Відповідальність кожного за власні вчинки (за повістю Hіни Бічуі "Шпага Славка Беркути")

Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение:

]тарас шевченко, як і більшість поетів-романтиків, захоплювався героїчними сторінками історії нашої держави. гортаючи «кобзаря», часто потрапляєш на заголовки, які розкривають світогляд, думки і вподобання шевченка: «тарас трясило», «гамалія», «». кожен із цих творів яскраво змальовує і роз­криває образи ватажків повстанських рухів, які боролися за визволення уярм­леного народу від жорстокості кріпосників.треба поглянути на україну очима тих часів, щоб зрозуміти мотиви, які ке­рували людьми, спонукали їх до певних дій. роздроблена україна, поділена між двома державами, які пригноблювали її населення, знущалися, вбивали, кату­вали і старих, і малих. нам, сучасникам, важко збагнути: як може людина так чинити проти іншої людини, нехай навіть і нижчої за соціальним статусом? не залишили байдужим трагічні сторінки історії нашої держави і тараса шев­ченка. з великим болем у серці змалював він долю поневоленого, розп’ятого на­роду у своїй поемі «». з великою симпатією і любов’ю зображує він повсталий народ, і серед нього особливо вирізняються його мужні ватажки. центральне місце у творі відведено максиму залізняку — людині непересічній, сміливій, завзятій. він — улюбленець народних мас, патріот, який любить свою кра­їну, його шанують і уславлюють усі без винятку, особливо простий люд. з любов’ю і посмішкою в серці говорять про нього повстанці: «у нас одна старшина — бать­ко максим». а як же інакше, коли він дійсно багатьом з них замінив батька, як рідна людина, зрозумів і розділив їхнє горе. кобзар волох співає про нього: наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу… та й навіщо вони йому, коли в серці має вищу, більшу мету — визволення на­роду з рабства. суворими, трагічними барвами змальовано іншого героя поеми — івана гонту. складний, суперечливий образ, який спонукає замислитися над його вчин­ками.читаю рядки поеми, в яких зображено гонту в умані під час битви, і захоплююсь його сміливістю, несамовитістю і завзятістю у боротьбі з ненависним воро­гом. і в моїх очах гонта — герой, патріот своєї батьківщини. але ось він убиває власних дітей, засліплений ідеєю, невблаганний. тепер гонта — кат, який нічим не відрізняється від поляків-кріпосників, які так само вбивали ні в чому не вин­них дітей, проте не своїх — чужих. по-різному можна дивитися на цю сумну подію в житті героя. але незаперечним залишається той факт, що для івана гонти любов до україни переважила на терезах його долі. він усе віддав заради її щасливого майбутнього, навіть власних дітей (хоча це важко зрозуміти). сумом і тугою сповнені його слова у момент поховання хлопчиків: сини мої, сини мої! на ту україну дивітеся: ви за неї й я за неї гину. але чи змінив би він свої дії, якщо можна було час повернути назад? думаю, що ні.минули ті страшні часи, відгриміла коліївщина. але в пам’яті народній на­віки залишилася згадка про славних синів україни, які не пошкодували власного життя заради вільної і щасливої долі її народу.