Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.