Коротке повідомлення про добу козаччини в історії України

Ярослав Мудрий - реферат українською Великий князь київський, син Володимира Святославича, святителя Київської Русі. Народився близько 978 року. У 988-му батько посадив його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. На престол у Києві сів Ярославів старший син Святополк, який, перебуваючи у Вишгороді, дізнавшись першим про смерть батька, вбив своїх братів Бориса, Гліба та Святослава і захопив владу. Після смерті батька Ярослав тривалий час веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він переміг головного суперника, Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став великим князем київським. Вів також боротьбу проти Мстислава Володимировича, внаслідок якої змушений був поступитися йому Чернігівщиною та деякими землями на схід від Дніпра. По смерті Мстислава 1036 року Ярослав зробився одноосібним володарем Руської землі. За час свого майже сорокарічного князювання доклав багато зусиль для централізації князівської влади навколо Києва та зміцнення держави. Здійснив ряд блискучих походів проти печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські, тобто галицькі, міста і Белзьку волость, провів успішні походи проти ятвягів та литовців. Розбудував Київ, заклав величний храм святої Софії, а в ньому заснував бібліотеку та книгописню, розширив центр столиці, так зване місто Ярослава, де поставив величний князівський палац та потужні укріплення із Золотими воротами і церквою над ними. Значних зусиль докладав у поширенні і зміцненні християнства, 1039 року було засновано Київську митрополію. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років, коли намітився конфлікт Ярослава з Візантією, що завершився морським походом руських дружин 1043 року на Царгород, Ярослав ставить у Києві першого руського митрополита негрецького походження — Іларіона, чим зміцнює незалежність Київської митрополії. З ім’ям Ярослава пов’язане створення найдавнішого літописного зведення 1037 року, збірника правових актів «Руська правда», спеціального Церковного статуту. У Софійському соборі в його часи виник гурток вчених книжників, що став своєрідною академією. Ярослав розбудував також Новгород та Полоцьк, де звів Софійські собори. У Чернігові спорудив Преображенський собор. Під час конфлікту з візантійським імператором, намагаючись заручитися підтримкою західних та скандинавських країн, київський князь влаштував ряд династичних шлюбів з найбільшими королівськими домами Європи. Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 року на 76-му році життя, залишивши політичний заповіт, що дійшов до нас у складі «Повісті минулих літ», в якому було сформовано систему удільного врядування у Київській державі. Поховали князя у збудованому ним Софійському соборі, у мармуровому саркофазі, який стоїть там і нині. 

Жизнь - это величайшая ценность. Для нас, людей двадцать первого столетия, это очевидно и не нуждается в доказательствах. Правда, так было не всегда: история, в том числе и недавняя, знает периоды, когда человеческая жизнь не стоила ломаного гроша. Да и жизнь разных людей имела разную ценность: еще двести лет назад помещик мог запороть крепостного до смерти, и ничего ему за это не было. Так что мы можем считать себя счастливчиками просто потому, что живем именно сейчас, причем в достаточно цивилизованной стране. Ведь даже теперь во многих странах мира ситуация гораздо печальнее: людей убивают за принадлежность к определенному народу, "неправильной" религии, за убеждения и так далее.

Надеюсь, что положение дел улучшится. Ведь человеческая жизнь ценна сама по себе. Каждый человек - уникальная и неповторимая личность, а не бездушный "винтик", который легко заменить на другой такой же винтик. человеческий мозг настолько сложен, что процессы мышления еще долго будет невозможно смоделировать. Человеческие чувства, восприятие, эмоции - все это уникально и неповторимо. 

Поэтому странно наблюдать, что даже теперь многие люди считают что ценность человека зависти от факторов вроде социального статуса, богатства, здоровья и физической силы. Мне кажется, что такой взгляд на ценность человека устарел лет на двести как минимум. Жизнь каждого из нас - драгоценный дар, и главная наша задача - распорядиться этим даром так, чтобы потом не об упущенных возможностях.