) Куди приземлився Клим, перенісшись до Єгипту? 2) Де прибульці сховали бабусю Соломію?
3) Хто був помічником синьомордих прибульців?
4) Що дала рятівникам бабуся Соля?
5) Куди засіб від переляку клала бабуся?
6) Що подумки наказав прибульцям Климко?

Відповідь:

На мій погляд, обидва хлопчика - недолюблені діти. Хоча Федько ріс у сім"ї, а Кость був сиротою. Хлопці, які розраховували  в житті лише на себе і ні від кого не чекали на захист, ніколи нікому не жалілися. Напевне тому і не плакали, коли їх б"ють.

цитата: "Річ у тім, що Кость ніколи не плакав... Як його вже не били і хто вже його не бив... - нізащо не плакав! ... Коли ж уже, наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче! Його так і прозвали за це "кам'яним виродком".

цитата: "Батько здійма з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити. Федько здригується всім тілом і шарпа ногами.

— А кляте ж яке! А кляте! — сплескує руками мати.— Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь..."

Пояснення:

Сюжетні лінії «Дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між Остапом і Соломією. М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за до творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». Усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. Оповідання «Дорогою ціною» М. Коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. А ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. Своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».