Цитатна характеристика Айвенго з роману "Айвенго".
"Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під кучмою густих, коротких білявих кучерів″. Айвенго очима героїв роману:
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Дарую тобі, пане лицарю, цей вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!″.
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина, позбавлена чемності) Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок створила низку колоритних і специфічних персонажів, серед яких чільне місце займає образ головної героїні — молодої панночки.
Вона приїхала до своєї бабусі з Києва, де навчалась в інституті. Але для чого їй була потрібна освіта? Може, щоб стати освіченою жінкою і використати набуті знання задля доброї справи? Може, так, а може, й ні. Навчаючись в інституті вона переслідувала лише одну мету: «…Аби я знала, чим себе між людьми показати».
Одразу ж ми розуміємо, що за особа ця молода жінка. Вона думає лише про те, як справити враження та отримати від цього якомога більше, а високі ідеали її цікавлять якнайменше.
Одразу кидається в очі явне протиріччя між фізичною вродою дівчини й душевною потворністю: «І що ж то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої краси». Панянка, що від народження ніколи не знала нічого лихого, поводиться як повністю сформована й душевно понівечена кріпосниця.
Жорстокість, лютість, примхливість і презирливе ставлення до сільських людей — це її домінуючі риси. Отже, ми зустрілися з якоюсь звіроподібністю в красивій, привабливій оболонці.
Молода панночка досить часто вдається до насильницької розправи над своїми служницями, вона їх б’є, «щипає і штрихає, і гребінцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає ». Одного разу вона настільки сильно побила свою віддану служницю Устину, що та навіть захворіла. Жорстокість цієї жінки не має меж.
Досить влучно характеризує головну героїню такий випадок. Після одруження з полковим лікарем вона переїхала жити на його хутір і відразу попередила: «Гляди ж, як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!» — «Буду, серденько, буду».
Можна з впевненістю заявити, що на прикладі образу головної героїні Марко Вовчок мала бажання довести своїм читачам, що навіть освічений кріпосник залишається кріпосником, не менш лютим ворогом народу.
"Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під кучмою густих, коротких білявих кучерів″.
Айвенго очима героїв роману:
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Дарую тобі, пане лицарю, цей вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!″.
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина, позбавлена чемності)
Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.
Відповідь:
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок створила низку колоритних і специфічних персонажів, серед яких чільне місце займає образ головної героїні — молодої панночки.
Вона приїхала до своєї бабусі з Києва, де навчалась в інституті. Але для чого їй була потрібна освіта? Може, щоб стати освіченою жінкою і використати набуті знання задля доброї справи? Може, так, а може, й ні. Навчаючись в інституті вона переслідувала лише одну мету: «…Аби я знала, чим себе між людьми показати».
Одразу ж ми розуміємо, що за особа ця молода жінка. Вона думає лише про те, як справити враження та отримати від цього якомога більше, а високі ідеали її цікавлять якнайменше.
Одразу кидається в очі явне протиріччя між фізичною вродою дівчини й душевною потворністю: «І що ж то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої краси». Панянка, що від народження ніколи не знала нічого лихого, поводиться як повністю сформована й душевно понівечена кріпосниця.
Жорстокість, лютість, примхливість і презирливе ставлення до сільських людей — це її домінуючі риси. Отже, ми зустрілися з якоюсь звіроподібністю в красивій, привабливій оболонці.
Молода панночка досить часто вдається до насильницької розправи над своїми служницями, вона їх б’є, «щипає і штрихає, і гребінцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає ». Одного разу вона настільки сильно побила свою віддану служницю Устину, що та навіть захворіла. Жорстокість цієї жінки не має меж.
Досить влучно характеризує головну героїню такий випадок. Після одруження з полковим лікарем вона переїхала жити на його хутір і відразу попередила: «Гляди ж, як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!» — «Буду, серденько, буду».
Можна з впевненістю заявити, що на прикладі образу головної героїні Марко Вовчок мала бажання довести своїм читачам, що навіть освічений кріпосник залишається кріпосником, не менш лютим ворогом народу.
Пояснення: