Л. Глібов «Щука», «Муха й Бджола», «Жаба й Віл»
1.У байках автор ніколи не висловлює ідеї прямолінійно, він використовує…
А) інверсію; Б) гіперболу; В) алегорію.
2.Повчання, стислий виклад головної думки, яку автор хоче донести до читача –
це…
А) алегорія; Б) оповідь; В) мораль.
3.Щуку притягнули до суду за те, що…
А) Вона підкупляла Лисицю карасиками та линами.
Б) вона нікого не боялася;
В) вона не давала нікому в ставку спокійно жити.
4.Після винесення вироку Щука…
А) отримала по заслузі;
Б) залишилася непокараною;
В) втекла від суддів.
5.Леонід Глібов кепкує над суддями, бо вони були…
А) нерозважливими і легковірними;
Б) злими і жорстокими;
В) добрими і милосердними.
6.Муха зустріла Бджолу…
А) у полі; Б) у садку; В) на городі.
7.Муха співчувала Бджолі, бо..
А) Бджолу не пускають до хати люди;
Б) Бджола не вміє милуватися красою природи;
В) Бджола багато працює і не витрачає даремно час.
8.Бджола не хотіла б такого життя, як у Мухи, бо…
А) Муха живе, як панночка;
Б) Муху всі зневажають;
В) Муха пролізе до хати у будь-яку дірку.
9.Твір Л. Глібова «Муха й Бджола» - це байка, бо в ній є…
А) епітети, метафори, пестливі слова;
Б) художні образи, діалог;
В) алегорія, оповідь, мораль.
10.Жаба хотіла здивувати своїх родичів тим, що…
А) вона швидко плаває;
Б) вона високо стрибає;
В) вона розміром, як Віл.
11.Що трапилося з пихатою жабою?
А) вона стала великою;
В) вона стала знаменитою;
Г) вона луснула з натуги.
12.Мораль байки «Жаба й Віл» міститься у рядках…
А) «Ну що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?»
Б) «Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш».
В) «А по мені – найлучче жити,
Як милосердний Бог дає».
У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі.
Іноді в голові Степана з'являються справді думки, не притаманні інтелігентній людині. Посварившись з Максимом, він пішов геть. А в голові вирій думок: ця наволоч ударила його в обличчя! Ач який лицар об'явився!
З великим задоволенням він згадував, як душив Максима, бив його, "вивертав, колінчив і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти!"
Він любив літературу, вона стала йому близькою й найдорожчою. І літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини.
Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися "з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись". Життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим.
Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут прикрого. Та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була "жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя".
Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, знайомі. Їх родичі... і так вглиб міста. "Його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці..." Зосі, яку, здавалось, покохав, Степан доводив перевагу громадського над особистим, читав їй мораль, в яку й сам мало вірив.
Хлопець часом відчував, що губить себе. Оті часточки свого "я" йому хотілося зібрати, повернути їх до себе, з'ясувати своє єство. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні.