Ліна костенко "чайка на крижині" сповідь чайки написати прозою.

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».

Объяснение:Щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. Адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. Також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. Мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального Тараса Шевченка.