Лірична героїня твору висловлює сподівання, що колись: -Вона знайде порозуміння з диким тваринним світом
-Зможе досконало пізнати природу
-Пануватиме справедливість
-Утвориться Лев'яча Держава
Треба вибрати правильну відповідь

Українська пісня - це бездонна душа українського народу                    українська пісня - це бездонна душа українського народу          о. довженко                    українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. з піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:                     як вдарили з семи гармат          усереду вранці —          накидали вороженьків          повнісінькі шанці!                     кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («у неділю рано-вранці», «яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак макара», «зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та батьківщиною на чужині — у рекрутських («ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («цвіте терен, цвіте терен», «а я в батька росла», «била мене мати»).          духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та і          про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. іван франко казав у «мойсеї»: «задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга? » о. дей висловив це по-своєму: «українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури».          залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:                     іди, іди дощику,          зварю тобі борщику          в полив'янім горщику!                     велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «щедрий вечір, добрий вечір», «зеленеє жито». в колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками.          дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які танками, ворожінням та іншими дійствами. через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — перуну, дажбогу, ладі та іншим.          із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:                     а чужа сторона          і без вітру шумить, —          чужий батько, чужа мати          і не б'ють, то болить.                    із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:                     ой морозе, морозенку,          ой да ти славний козаче!           за тобою, морозенку,          вся вкраїна плаче!                     з українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. свою найкращу повість «у неділю рано зілля копала» ольга кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці». використовуючи сюжет цієї ж пісні, ліна костенко створила роман у віршах «маруся чурай». але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.          наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. 

над чим змусив мене замислитися роман панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

нещодавно прочитала роман відомого українського письменника панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.

роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?

головний герой роману — чіпка варениченко — викликає неоднозначне ставлення. з одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. з одного боку, я можу співчувати чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з "благородного месника" він перетворився на звичайного злочинця.

так, життя не милувало чіпку. були в нього і злети, і падіння. була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. не раз впадав він і у відчай.

але хіба лише чіпці важко жилося? хіба тільки його кривдили й ображали люди? чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? таких сотні тисяч. але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. на мій погляд, чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. це вона, сліпа помста, його до страшної трагедії. він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. шлях сліпої помсти, який обрав чіпка, був, безумовно, неправильним. адже не всіма шляхами можна дійти до правди.

образ чіпки дуже складний і суперечливий. є в ньому й сильні, і слабкі риси. і цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.

цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря грицька, але чимало є й "чіпок", які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.

виходить, що історія повторюється. і все-таки будемо сподіватися на краще. добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.