Літературна гра"Так чи Ні" 1.Тема повісті"Митькозавр з Юрківки "- розповідь про пригоди хлопчиків під час весняних канікул.
2.Треба було їхати в село до бабусі, аби зібрати колекцію комах.
3.Озеро має погану славу, до нього ніхто не ходить,- розповів Фа-Дієз.
4.Перша зустріч із Василем справила на друзів приємне враження.
5.Уранці на піску біля води хижо вимальовувались відбитки страшних лап.
6.Зоологія-наука про весь тваринний світ.
7.Першим європейцем, який побачив драконів острова Комодо, був голландський льотчик.
8.Палеонтологія-наука, що вивчає викопні організми.
9.Курка,яка виступала в ролі кози, сумирно довірила хлопцям своє життя.
10.Сергій запропонував назвати чудовисько, яке живе в озері, гігантський варан.
11.Митькозавром виявився дідусь Трохим.
12.Сергій та Митько відкрили для себе такий світ, про який восьмикласник Василь і гадки не мав.
укр.литература 6 класс

Доволі часто ми чуємо такі слова: «Тоді я був по-справжньому щасливий!» або «Я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. А що ж вони насправді означають? Чи часто ми почуваємо себе щасливими? Що робимо для цього? І що ж таке щастя взагалі? Який стан ми звикли називати цим словом?Кожен хоче бути щасливим. І кожен по-своєму визначає для себе щастя. Мандрівний філософ Г. Сковорода вбачав його в самопізнанні та самовихованні.Підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм здібностям. Проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й пізнати своє щастя. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ.Отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє. Для одних – це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя невіддільне від щастя батьківщини. Когось робить щасливим влада. А для когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі, наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. Нагато хто знаходить щастя у праці. Щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. Щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу. Щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно»…А яким незрівнянним щастям є кохання! Воно здатне надихати на подвиги й на творчість. Пригадаймо, наприклад, новелу О. Гончара «За мить щастя». Останні дні Другої світової війни, Угорщина, раптовий потужний спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою. Спалах заборонений, бо ж вона заміжня. І трагічний, бо гине її чоловік, якому довелося втрутитися в ситуацію. Любов тут самодостатня і самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. За це належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не жалкувати.Спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні В. Винниченка «Момент». Чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші, нарізні, життя. «Рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я знав її давно-давно… Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість» – ось як охарактеризує цей душевний стан письменник.Скільки людей – стільки й шляхів до щастя. А про яке щастя мрію я сьогодні? Вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися улюбленою справою, мати справжнє кохання… Також хочу матеріального достатку, а ще мати вірних друзів… Хочу, щоб мене поважали… Я хочу так багато! І, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю. Своє міркування мені б хотілося завершити словами І. Драча, які якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а проте такого потрібного почуття:Щастя – це те, що було.Щастя – не те, що буде.Неба набрало в груди І гай-гай – одгуло.Щастя – це те, що було.Щастя – воно мана є.Щастя — це те, що минає,Як не минає зло.Хай підминає погодаЩастя – жар-птиці перо,Щастя – від Бога нагодаТворити добро!

«маруся чурай» відблиски легенди.  історичний роман у віршах «маруся чурай» писався ліною костенко в роки її вимушеного мовчання. цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр. працюючи над ним, ліна костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з полтави марусю чурай, що з плином часу дійшли до нас. образ марусі чурай, її пісні надихали багатьох митців і до ліни костенко: о. шаховського, л. боровиковського, с. руданського, в. самійленка. ольга кобилянська поклала сюжет марусиної пісні «ой, не ходи, » в основу своєї повісті «у неділю рано зілля копала» композиція.роман у віршах «маруся чурай» —це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,—за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. любов, зрада і помста—саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються марусі чурай («ой, не ходи, »). дев'ять розділів роману у віршах «маруся чурай»—цс надзвичайно яскрава картина, на якій є: багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; колоритні народні типи, взяті з різних «поверхів» українського життя xviii ст.; кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних іраней та переживань — поетичних і трагічних; сповнений пристрасті роздум про місію слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі— зокрема. причому доля героїні ліни костенко не замкнута в локальну історико-етнографічну рамку: вона відкрита до вічних питань та істин. як літературний персонаж маруся чурай виявляється в одному ряду з дон кіхотом і боварі, датським принцом гамлетом і джен ейр, мавкою і героїнями романів жорж невичерпністю й величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона обернена до людей —незалежно від того, в яку добу і на якому материку вони живуть. багатотемність, поліфонізм роману ліни костенко потребували витонченої, «багатоярусної» композиції. «"маруся чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею,—писав з цього приводу і. дзюба.— поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності. кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині вищого значення. все живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням».