Літературний диктант №12
Н.Бічуя “Шпага Славка Беркути”
1. За жанром твір “Шпага Славка Беркута”…
2. Високий хлопчина в хутряній шапці, який ішов пити вино, це…
3. Школярі разом з учителем пішли гуляти в…
4. Обтріпане пальтечко та колючий погляд спідлоба були в…
5. Сестру Стефка звали…
6. Хобі Юлька було…
7. Прізвище Лілі…
8. Тренером Славка Беркути був…
9. Юлько приготував у подарунок Лілі після вистави…
10. Поєдинок Юлька й Славка закінчився…
11. Юлько недолюблював батька за те, що той…
12. “Два на два – чотири – це істина для всіх”, “Два по два – п’ять, складніше”, - думає…
13. Дізнавшись про суд над Славком, 7-Б утік з…
14. У дитинстві Славко скидався на…
15. Звістка про суд з’явилася в…
16. Андрій Степанович ставився до Славка…
17. Лілі захоплювалася…
18. Як реагував Славко на звинувачення суду?
19. Спелеологією, крім Юлька, займався…
20.Коли Юлько загубив шапку, то Славко…
21. Славко хотів бути схожим на…
22. Заступитися за Славка перед працівницею міліції вирішив(ла)…
23. На суді на захист Славка став …
24. У яку пору року відбувалися події твору? U do
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.
1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: "Нечитальник" (1888) та "Лумера" (1889).
У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.
Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною "вийшло діло без пуття". Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців "Академічна громада". Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті – "Жолудки наших робітних людей і читальні" – він у 1893 – 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії "Народ", "Хлібороб", "Громадський голос" та "Літературно-науковому віснику" ряд статей: "Віче хлопів мазурських у Кракові", "Мазурське віче у Ржешові", "Мужики і вистава", "Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza", "Книжка за мужицький харч", "Молоді попи", "Для дітей", "Поети і інтелігенція".
1896–1897 рр. – час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896–1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком "З осені". Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті ("Амбіції", "Чарівник", "Ользі присвячую", "У воздухах плавають ліси", "Городчик до бога ридав", "Вночі" та ін.).
1897р. у чернівецькій газеті "Праця" побачили світ перші реалістичні новели Стефаника – "Виводили з села", "Лист", "Побожна", "В корчмі", "Стратився", "Синя книжечка", "Сама-саміська", які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели – "Вечірня година", "З міста йдучи", "Засідання" – в "Літературно-науковий вісник", то у відповідь дістав лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до "Літературно-наукового вісника", адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.
Перша збірка новел – "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.
Новели "Катруся" і "Новина" належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як "Кленові листки", "Діточа пригода", "Мати" та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена, невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна впізнати в окремих новелах Стефаника ("Сини", "Марія"). У листі до редакції "Плужанина" від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як "поета загибаючого села", зазначав: "Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта – це література"
Софійка любила казку "Русалонька". Нетямущий і красивий принц нагадує їй однокласника Вадима Кулаківського, який не звертає на дівчину уваги і надає перевагу Ірці Завадчук. У Софійки є тітка Сніжана, у якої скоро має бути весілля з красенем Валентином. Мама Софійки раділа, що її сестра нарешті вийде заміж, бо раніше вона перебирала женихами: її не влаштовували прізвища, але тепер вона буде Біла. Мама й тітка самі шили плаття, Софійка в цей час доглядала свого 3-місячного братика Ростика. Батько Софійки був у відрядженні, а місяць тому вони переїхали у нову квартиру. Кожного разу, коли був повний місяць, поверхом нижче Софійка чула дивні звуки: хтось бігав, охкав, стукав, сміявся. От і цієї ночі знову таке відбувалося.
2. Вилазка до шафи
Зранку мама і Софійка пішли до баби Валі – сусідки навпроти, якій мешканці загадкової квартири довірили ключі, аби поливала вазони. У квартирі був перекинутий стілець і валялася блакитна стрічка. Баба Валя не вважала це дивним. У школі Софійка дала списати українську Кулаківському, але він не звертав на неї уваги. Після уроків Софійка провідала колишнього сусіда Сашка, який і досі мешкав у напівпідвальчику з мамою і трійнятами сестрами. Сашко намагався забезпечити свою родину: важив людей, продавав дрова (гіллячки, які збирав у дворах), ряст. Софійка розповіла йому про свою гімназію, весілля тітки і пережиті нічні страхи.