Літературний диктант за оповіданням В.Дрозда "Білий кінь Шептало" ДО ТЬ!
Запитання 1

Від чийого імені ведеться розповідь?

Запитання 2

Степан особливо ставився до Шептала, тому що він був:

Запитання 3

Завершіть цитату: «Серед усіх робіт він [Шептало] найбільше недолюблював...»:

Запитання 4

4. Яку траву найбільше любив кінь Шептало?

Завершіть цитату: «З усього нинішнього життя чи не найважче гнітила його оця табунна, тричі на день, подорож...»:

Запитання 6

За що так несподівано і глибоко образився кінь Шептало на Степана?

Запитання 7

Про що часто розповідала в дитинстві матір Шептала?

Запитання 8

Де працювала мати білого коня?

Запитання 9

Вставте пропущене: «Цієї хвилини він був справжнім білим конем, ..., як його далекі предки»:

Запитання 10

Що побачив Шептало у водянім дзеркалі?

Запитання 11

Чим, на думку коня Шептала, наділені білі коні?

Запитання 12

Якого кольору був Шептало, коли повернувся з вільної прогулянки?

Тема: зображення давніх часів, коли людей страчували за будь-яке чаклування, та звинувачення Анни в тому, що вона з багряного листя робить мишей. Ідея: засудження тих, хто за індивідуальність, творчу думку переслідує людину, звинувачує і виносить вирок на страту. Основна думка: кожна людина, навіть якщо вона ще маленька, — то неповторна індивідуальність, особистість. І шлях кожної людини — то ще й шлях до самоствердження. Жанр: філософська поезія Художні засоби «Кольорові миші» повторення: «кажу… кажу…»; «коли…, коли…»; епітети: «розлючений сусід»; «багряне листя»; «осіннє сонце»; «голі клени»; «сірий день»; метафори: «чаклунка збила … з пуття», «кіт залив … вирок». Композиція «Кольорові миші» Події минулого (шістсот якийсь рік) переносять читача у сучасність — переслідування інквізицією (судом) індивідуальності людини, її неординарної поведінки, мислення, творчості. Експозиція: знайомство читача з давнім минулим, коли «…розважали стратами юрму…, палили відьом … і не знали до пуття наук». Зав’язка: сусід привів десятирічну Анну до суду, звинувачуючи її в тому, що вона з багряного листя виробляє кольорових мишей, і вони завдають моральної шкоди його дітям. Розвиток дії: суд над Анною. Кульмінація: напруженість Анни в очікуванні вироку. Розв’язка: з’явився кольоровий кіт, який залив, викладений на папері вирок чорнилом, що так і не був проголошений. «Кольорові миші» художній аналіз У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі.

Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.

І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.

Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.

А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.

Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».

Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.