Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони" хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії вашої держави? горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили. славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом. про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні. славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і однойменну драму михайло старицький.
Носов микола миколайович носов микола миколайович він відомий, в першу чергу, як письменник для дітей, особливо як автор творів про незнайку, народився він у києві, 23 листопада 1908 року. дитинство своє провів у ірпені, селищі поблизу києва, там і пішов в гімназію. вже в гімназії він почав захоплюватися театром, фотографією, електротехнікою, пробував займатися музикою. через революції його сім'я втратила стабільний заробіток, тому хлопчик змушений був йти працювати з 14 років: був косарем, торговцем газет, землекопом , візником колод і просто чорноробом. вже в гімназії він, поряд із заняттями музикою, співом, аматорським театром, захоплювався і точними науками. також юнак цікавився хімією, шахами, радіоаматорством, електротехнікою, фотографією. вже в ті часи носов складав для рукописного журналу "ікс". юність письменника припала на непрості часи в нашій історії. носов встиг попрацювати чорноробом, торговцем газет, землекопом, косарем, візником колод. незабаром оповідання носова друкуються в одному з найбільш відомих у той час журналів — "мурзилке". після школи він збирався стати хіміком, з одним навіть зробив на горищі свого будинку лабораторію. але доля вирішила по-іншому: у 19 років микола став студентом київського художнього інституту, а в 1929 році вирішив перевестися в московський інститут кінематографії. після його закінчення (в 1932 році) він працював як постановник і режисер навчальних, наукових та мультиплікаційних фільмів до 1985 року. під час великої вітчизняної війни микола носов займався важливою справою: знімав фільми для наших солдатів, за це його нагородили бойовим орденом червоної зірки. початок його письменницької біографії було незвичайним і письменником він став як би випадково: коли у нього народився син, доводилося розповідати йому багато казок. син підростав і вимагав нових і нових казок. так носов почав вигадувати різні історії не тільки для сина, але і для його друзів. одного разу миколи миколайовича носова запитали, чому він став письменником: “я став дитячим письменником тому, що, коли я виріс мені взагалі захотілося стати письменником. а стати письменником мені захотілося тому, що у мене була цікава життя, і у мене було про що розповісти людям". у самому справі, н.носову "було про що розповісти людям". він багато знав, мав від природи різноманітними талантами і багато що в житті йому довелося випробувати. він був всебічно розвиненою людиною. він почав писати і публікувати з 1938 року такі оповідання як: наприклад, «мишкова каша», «огірки», «жива капелюх», «фантазери», «витівники» і т. д. всі його твори вчать дітей чуйності, чесності, любові до праці; вони засуджують грубість, марнославство, заздрість. я думаю, і ви полюбите його твори, вони вам сподобаються. головними героями оповідань є хлопці, школярі, маленькі діти. носов дуже любив спостерігати за іграми дітей, йому їхня безпосередність, їх фантазії, вигадки, витівки. найбільш відомі та улюблені читачами твори миколи носова – казки про незнайку. микола миколайович писав також сатиричні (статті про російському алфавіті, літературі, стосунки батьків і дітей, викладачів і учнів), автобіографічні твори. помер письменник у 1976 році, 26 липня, в москві. виявляється, найперше оповідання він написав свого синочка. відніс в журнал "мурзилка". розповідь надрукували. за цим оповіданням пішли інші. вам хочеться дізнатися як називався перший твір носова? з цифр складіть слово. подробнее - на -
хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії вашої держави?
горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили. славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.
про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами
богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.
славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і однойменну драму михайло старицький.