Лис микита 1.Чому звірі розірвали Лиса Микиту (І. Франко «Фарбований Лис»)? А мавпа Фрузя розпізнала в ньому лиса БМикита зазнався, почав ображати звірів В на концерті на честь річниці свого володарювання Микита задзявкотів ГМикита зізнався Вовчику-братику, що він лис по-лисячи 2. Зовні Хуха-Моховинка (В. Королів-Старий «Хуха-Моховинка») нагадувала А ведмедика Б руденьку лисичку В ніжну квіточку Г кошенятко 3.Що пообіцяв цар Плаксій (В. Симоненко «Цар Плаксій та Лоскотон») тому, хто схопить Лоскотона? А назначити царським міністром В нагородити коштовностями Б віддати одну з дочок за нього Г власноруч залоскотати Лоскотона 4.Яку справу Аля (Г. Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії») уперше у своєму житті довела до кінця? А довишивала рушник для бабусі Б домалювала голову Недорадникові В пришила бабці крило Г заплела другу кіску 5.Влучне, образне запитання, в якому с натяк на відповідь, або прихований опис предметів і явищ, який потребує відповіді, називається А прислів'ям Б приказкою В акровіршем Г загадкою 6. Установіть послідовність подій у казці І. Франка «Фарбований Лис». А «Майже вмираючи зі страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора...» Б«Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований!..» В «.. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкан або підкидали йому отруєного м'яса, нічим не могли його доконати...» Г«...Що за диво! Зібралося навколо чимало звірів, заспокоюють його, дали води напитися ответить на вопросы КОНТРОЛЬНУЮ РАБОТУ НАДО ЗДАТЬ
ответ:
нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір в.бикова «альпійська ». мене відразу захопив сюжет повісті. коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
головний герой утікає з концтабору. «звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. багато довелося пережити іванові у його нелегкій дорозі на волю. знайомство із джулією. зустріч з голодним божевільним і його загибель. іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. совість не дозволяла кинути напризволяще джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. глибокий сніг ховає джулію від ворогів. іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
на жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. на сході країни триває війна. там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».