Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.
Людина» — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де слово пишуть з великої букви — Людина... Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?» Відполімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність. Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. Однак головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна до потрібне співчуття. Хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? І саме від вас сподіваються отримати необхідну до Подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! Так чому ж багато хто з нас забуває про це? Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її, кидаючись у бій з суперником, набагато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? Однак не всі, далеко не всі. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання "Людина". Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, Хвилюючись за нашу долю. Не обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. Так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас Людьми, — людяності. Тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І звучатимуть у душах людей слова Василя Симоневка:
Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це, чи ні? Усмішка твоя — єдина. Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?» Відполімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність.
Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. Однак головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна до потрібне співчуття. Хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? І саме від вас сподіваються отримати необхідну до Подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! Так чому ж багато хто з нас забуває про це?
Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її, кидаючись у бій з суперником, набагато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? Однак не всі, далеко не всі. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання "Людина". Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, Хвилюючись за нашу долю. Не обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. Так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас Людьми, — людяності. Тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І звучатимуть у душах людей слова Василя Симоневка:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя — єдина.
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.