Так, вона актуальна, тому що, саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні.
Згадаймо його славнозвісне: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами". Не думайте, що поет постає тут "росіяноненависником", адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливо віддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. Скажете, що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і ваша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.
А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?
У нашім раї на землі
Нікого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим —
читаємо у вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. І Марія, наймичка, "слєпая" завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.
А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.
Нема на світі України,
Немає кращого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати кращого добра,
Добра святого —
дорікає Шевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають "кращого добра" по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках. І до сьогодні не знають своїх коренів, і погоджуються з тим, що ми — "моголи або слов'яни" — байдуже, —?би був прибуток. І тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
А поема "Кавказ", на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!
Війна в Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян, а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течуть криваві ріки в горах Кавказу...
Чи переконалися ви в тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайте частіше звертатися до "Кобзаря", шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:
Відповідь:
метафори: слова сяяли..., туманили, сторiнки глибоко поранили, громи обвалюються, блискавки падають, "пиха... вищирювала ... свої iкла", сипалася ...страховина, серце...зупинялося, приходила полегкiсть, прокльовували голоси, пiшов розголос, виходила заздрiсть, пропала надiя, крається чиясь душа, голос його заскрипiв, ламай собi голову, мова, брови летять угору,
епітети: вреднюча коняка, святе дiло, раннiй плуг, найкращий хлiб, прихмарений ранок, "мене, малого, радiсного i схвильованого", добрі люди, ранковi легенди, книжна погорда, кревна праця, людський дух, прекрасні часи, дуплаві верби, глупа нiч, бiдна голова, друкованим словом, злощасний каганчик, невелика бляшанка, дитячі скарби, тоненька книжечка, безсовiсний крамар, баранячi кучерi, видовженi... очi, безневинні очі, прихованої радостi, шельмувату посмiшку, насмiшкуватих очах, тоненькi-тоненькi ниточки, веселої кирпочки, "пройдошним, шалапутним, слизькооким i розпронесучим сином", мудруватим вирiзом, зобиджене галiфе, округленi щоки й пiдбiрчастi уста, незвичайнi пригоди, мова... була... щиросердою, довжелезну вузьку торбину, химерний пояс, спiвучi макiвки, святе слово, мужиька доля, блакитнаві очі, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, оп'янiлий джмiль, вимиршавленi конi, розумноокий селянин, химерний плуг, цупка рука, капшучистими губами, сизуватим рум'янцем, прозорою i легкою лускою, золотистих пазух, весняну вулицю, блакитнавi хатки, неласкавий чоловiчий голос, важкий брязкiт, глухим високим частоколом, глухі ворiта, глибокоока, ще молода жiнка, темнi сльози, багатий i богомiльний чоловiк, голодом пригнанi катеринки, опасисту постать, недобру годину, скорбнi очi, розгонистi брови, глибокоока селянська доля, нерозумну голову...
персоніфікація: хазяйнує безтолоч, Хмари йдуть, сходяться ранковi легенди минулого з сьогоднiшнiм днем, "слiпак... погрожував вибухнути", крилами проганяють темiнь, зневiра не дуже довго крутилася, вигадка... аж смiялася, затанцювали всi його кучерi, брови хитрувато пiдстрибують угору i аж тремтять, щастя над вами торбою трусить, вiтер не хоче свистiти, великдень зверху задзвонив у всi дзвони, а низом розстелив веснянки, павучки трiщин розповзаються, вимiзковувала Юхримова голова, гнiваються очi й уста, надiя моя розповзається, прокидалося життя, закружляли мої думки, плаче од радостi дерево, надходить весна, грають очi, зерна... дихали, калюжка тримала, сонце.. розсипало тепло, розтрушувало промiння, веселіли хатки, погляд шукає, вiтрець кидає, шкаралупа поповзла, вода розгойдано гралась, сонце поволеньки перейшло, не сходив смуток,
Пояснення:
Так, вона актуальна, тому що, саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні.
Згадаймо його славнозвісне: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами". Не думайте, що поет постає тут "росіяноненависником", адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливо віддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. Скажете, що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і ваша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.
А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?
У нашім раї на землі
Нікого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим —
читаємо у вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. І Марія, наймичка, "слєпая" завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.
А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.
Нема на світі України,
Немає кращого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати кращого добра,
Добра святого —
дорікає Шевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають "кращого добра" по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках. І до сьогодні не знають своїх коренів, і погоджуються з тим, що ми — "моголи або слов'яни" — байдуже, —?би був прибуток. І тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
А поема "Кавказ", на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!
Війна в Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян, а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течуть криваві ріки в горах Кавказу...
Чи переконалися ви в тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайте частіше звертатися до "Кобзаря", шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:
Учітесь, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...
А що може бути найбільш "своїм".