Описание внешности «Сама настоящая, городская девушка, в красивых ботинках, что выглядывали из-под платья, с соломенной шляпа на коленях» Глаза «А глаза, как у испуганной лани, лучистые, чистые, большие». «Глаза горели напряжением и были большие, Прекрасные» Смех «Ах, если бы вы знали, какой смех у нее был! А смех есть зеркало души »Манеры поведения« Галантно повела она рукой вокруг себя »« Она вынула из-под свитки платочек и начала вытирать мой лоб с серьезным и озабоченным взглядом »Внешность в экстремальных ситуациях« Мисс, с повисшими на ней соломинками, с большими глазами, со строго застывшей фигурой, казалась какой-то фантастической феей ». «Волосы висмикнулось из-под платка и дикими, серпосхожимы прядями занимали лицо. Свитка неуклюже висела на плечах и тянула их вниз ». «С выдернутым волосами, с большими горящими глазами, с крепко сжатыми губами, изогнутая, она казалась каким-то странным, прекрасным зверем, сильным, напряженным, диким». «Глаза горели ей, лицо дрожало большим, безумным счастьем побиди, побиди жизни». Черты характера «Убить себя сумею». «А знаете, мне чего-то совсем не страшно ... Интересно только очень». «- ... Вы очень красивые сейчас. - Я не знаю, что нужно сказать на это »Поступки« Стражники трясут уже товарищей ... Какую барышню ищут ». Взгляды на жизнь "... А имя - пошлость». «Как меня убьют ... напишите так:« Муся убиты на границе. Умерла так, как умирают любящие жизнь ». Больше ничего »« - Наша любовь должно умереть сейчас, чтобы, как кто-то сказал, никогда не умирать ». «А она, будто глядя себе в душу, обрывисто-напряженно говорила: - Счастье - момент. Далее уже обыденность, пошлите ... Именно большое счастье будет мизерным по сравнению с этим. Значит совсем не будет ». «- Я буду носить вас в душе»
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.
Описание внешности «Сама настоящая, городская девушка, в красивых ботинках, что выглядывали из-под платья, с соломенной шляпа на коленях» Глаза «А глаза, как у испуганной лани, лучистые, чистые, большие». «Глаза горели напряжением и были большие, Прекрасные» Смех «Ах, если бы вы знали, какой смех у нее был! А смех есть зеркало души »Манеры поведения« Галантно повела она рукой вокруг себя »« Она вынула из-под свитки платочек и начала вытирать мой лоб с серьезным и озабоченным взглядом »Внешность в экстремальных ситуациях« Мисс, с повисшими на ней соломинками, с большими глазами, со строго застывшей фигурой, казалась какой-то фантастической феей ». «Волосы висмикнулось из-под платка и дикими, серпосхожимы прядями занимали лицо. Свитка неуклюже висела на плечах и тянула их вниз ». «С выдернутым волосами, с большими горящими глазами, с крепко сжатыми губами, изогнутая, она казалась каким-то странным, прекрасным зверем, сильным, напряженным, диким». «Глаза горели ей, лицо дрожало большим, безумным счастьем побиди, побиди жизни». Черты характера «Убить себя сумею». «А знаете, мне чего-то совсем не страшно ... Интересно только очень». «- ... Вы очень красивые сейчас. - Я не знаю, что нужно сказать на это »Поступки« Стражники трясут уже товарищей ... Какую барышню ищут ». Взгляды на жизнь "... А имя - пошлость». «Как меня убьют ... напишите так:« Муся убиты на границе. Умерла так, как умирают любящие жизнь ». Больше ничего »« - Наша любовь должно умереть сейчас, чтобы, как кто-то сказал, никогда не умирать ». «А она, будто глядя себе в душу, обрывисто-напряженно говорила: - Счастье - момент. Далее уже обыденность, пошлите ... Именно большое счастье будет мизерным по сравнению с этим. Значит совсем не будет ». «- Я буду носить вас в душе»
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.