«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Еликий український письменник Іван Франко. Що ж це за жанр пісенної народної творчості, який порівнюють із коштовностями? Коломийка — жанр української пісенної лірики, яка за ритмом і мелодикою пов'язана з однойменним народним танцем. Це коротка, як правило, дворядкова пісня, кожен рядок якої складається з чотирнадцяти складів. Порівняно з іншими жанрами народних пісень коломийка простіша: вона дає декілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або ж цими штрихами й вичерпується смисл сказаного. Коломийка може бути приспівкою до танцю або існувати незалежно від нього. її виконують за мелодією усталеного типу. У коломийці поєднано пісню, міміку й танець. Це надає їй своєрідної театральності, динамічності й енергії. Коломийку виконують по-особливому: темп танцю під час її виконання постійно зростає. Кожен учасник коломийки співає тільки одну строфу, бо поєднати швидкий танець із співом нелегко. Будова пісні цього жанру продиктована ритмікою руху. Танець вимагає синхронного виконання, тому танцюристові треба на ходу пригадати чи зімпровізувати (додумати, а то й вигадати) текст, дбаючи передусім про те, аби він уклався в ритм і темп танцю. Коломийки поширені здебільшого в західних областях України, проте їх люблять слухати в усіх регіонах. Побутує версія, що слово коломийка походить від назви міста Коломиї— культурного осередку Гуцульщини. Ці пісні виникли ще в XV-XVI ст., а набули поширення на початку XIX ст.
Персонажі:
Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.
«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»