Людина (Антонич Богдан-Ігор) Потрібен літературний паспорт цих віршей
1
Ніч темна, олив'яна, зимна, люта, чорна,
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива,
й кугикає кугач, лулукає сова.
Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами
стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.[47]
Та рвучий подув торсає похмуру тінь,
що сволоком втекти не хоче в далечінь.
Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,
бач: перед брамою стоїть самітний хтось.
2
"Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,
задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?
Навіщо неспокійний зір підносиш зчаста?"
"Я жду, бо замкнене за брамою є щастя".
"Як довго, гей, як довго, сірий друже, ждеш?
Чи день, чи два, чи три, чи, може, тиждень теж?"
"Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,
вже відколи колишеться на осі світ".
"Скажи твоє імення, брате мій, що ждеш
так довго, довго, цілий вік безмеж,
що навіть згорбилась тобі з утоми спина.
Скажи твоє ім'я!" – "Моє ім'я… людина".
Мирослава - втілення спрвжньої української жінки. Вона не пвдримує свого батька, бо вважає зраду вітзизні гайбільшим злочином. Особливо, викликає в мене симпатію її поведінка в монгольському таборі, піклування про Максима. Дівчина хотіла віддати хлопцеві золотий перстень, щоб він пройшов монгольску варту, але той відмовився. Цей епізод свідчить про те, що вона готова віддати все, аби твльки її коханий був у безпеці.
Мирослава - смілива, безстрашна і мужня, але водночас жіночна, красива і ніжна. Для мене, вона є прикладом для наслідування.