Міхаель Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» Дати письмово відповіді на питання по змісту твору.
Пишіть лише відповіді.
«Відгадайте країну чи місцевість за її описом»
1.«Вона була геть крихітна, особливо коли порівнювати її з іншими країнами та континентами... На її теренах умістилося б хіба дві наших кімнати, проте на весь край здіймалась одна гора з двома вершинами, однією високою й однією трішки нижчою. Навколо гори звивалися різні дороги з маленькими мостами.»
2.«Зроду він не бачив такої краси... Там були дивовижні дерева й квіти, які мінилися небаченими барвами і вражали химерними формами, проте, як це не дивно, всі вони, здається, були прозорі, мов якісь вітражі... де-не-де зміїлися річки, над якими вигиналися вишукані, тоненькі містки з порцеляни. Деякі з містків мали чудернацькі дашки, на яких висіли тисячі маленьких срібних дзвоників, виблискуючи у вранішньому світлі...»
3.«... непрохідні джунглі, де росли строкаті скляні дерева, зміїлися ліани й вабили око екзотичні квіти. Крізь прозорі дерева прозирали сонми дивовижних тварин... Тут, наприклад, пурхали гігантські
метелики завбільшки з широку парасольку від сонця.»
4.«Усі гори, як одна, були в червоно-білу смужку, тільки в кожної з них ці смужки йшли по-своєму - в однієї вздовж, в іншої поперек, у третьої - по діагоналі, або на хвилястий штиб, або зигзагом; траплялися серед них картаті або й ще вкриті геть химерними візерунками.»
5.«Все тут було кам’яне: знизу - суцільний червоний камінь, гладкий, як асфальт, згори - нависають неприступні скелі, крізь які не проб’ється жоден сонячний промінь, а в самісінькому кінці ... світиться призахідне сонце, офарблюючи пурпуром потріскані кам’яні стіни.»
6.«Навкруги самий пісок, камені й галька. Десь на крайнебі на тлі сутінкового неба чорнів силует гігантського кактуса, відростки якого здалеку нагадували п’ятірню...» (Край Світу)
7.«... дорога доведе вас до величезної брами... Тут найтемніше місце, навіть у ясні сонячні дні ... тут панує суцільна пітьма.»
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."