Дуже часто все прочитуємо цікаві твори щодо різних тематик і після прочитання або під час нього звертаємо увагу на поведінку героїв, намагаємося дати їм належну оцінку, зробити особисто для себе деякі висновки щодо можливості або неможливості вести себе подібним чином. Роблячи таким чином, ми можемо виділити для себе як позитивних, так і негативних героїв, отже можемо зробити певні висновки про те, чи хотіли б їх повторювати, чи ні.
Якщо говорити про твір Нечуя-Левицького під назвою «Кайдашев сім’я» можна прийти до висновку, що у головних героїв цього твору, самих членів цієї сім’ї, надзвичайно мало чого доброго й такого, чого б у них хотілося перейняти. В цілому, це є абсолютно логічним, адже все життя Кайдашів, зображене у творі, зводилася до постійної лайки та обміну образами, претензіями і навіть злочинними вчинками. Втім, не можна сказати, що в цілому такі відносини усередині родини характерні виключно для Кайдашів і більше ні для кого. В даний час ми теж можемо відшукати безліч сімей, в яких люди ведуть себе подібним чином. Отже, абсолютно раціональним питанням, яким може задатися кожна людина, є питання про те, як зробити так, щоб зрештою не перетворити власну сім’ю в певний аналог сім’ї Кайдашів?
Думається, що зробити це не так складно, як комусь може здатися. Найголовніше правило на шляху до цього – цінувати духовне вище матеріального. У Кайдашів всі проблеми були через те, що вони цінували не один одного, не свої родинні зв’язки, а лише матеріальні блага. Для звичайної людини це, в принципі, природно, але необхідно боротися з власною жадібністю і меркантильністю, особливо якщо мова йде про близьких людей. Крім того, звичайно, слід певним чином обмежувати власні емоції і переживання, адже самі Кайдаші були надмірно емоційними, що не дозволяло їм просто сісти, розібратися в ситуації і вирішити всі ті проблеми, з якими вони зіткнулися. Всі конфлікти абсолютно можливо вирішити, але для цього потрібно говорити один з одним та шукати компроміс.
З одного боку, не стати такими, якими були Кайдаші, дуже просто. Потрібно намагатися зрозуміти своїх близьких, не цінувати надмірно матеріальне, розуміючи, що на той світ з собою його не забереш. З іншого боку, розуміючи, що в цілому жадібність властива кожній людині, все-таки доведеться докласти певні зусилля для того, щоб відшукати настільки важливе взаємне розуміння з близькими.
Про міцність народних традицій східне прислів’я оповідає, що старі дерева не гнуться, а сиві ріки не висихають. Пісня є однією із святинь нашого українського народу, його найціннішим духовним скарбом. Здавна Україна славилася піснями, які дбайливо передавалися від покоління до покоління. Пісня ніби цілюще джерело, з якого б скільки не пив, а більше пити хочеться. В українській пісні кохання, ласка, тривога. Тут трепет материнської душі, світ добра, краси і справедливості. Скільки ж пісень склали люди, аби висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть. В них оспівується наше минуле, незламність духу, нескореність, сила та слава. З піснею пов’язані вікові поривання українців до омріяної незалежності, яка в наш час стала реальністю. Саме в пісні поєднане минуле, сучасне та майбутнє рідного народу, його погляди, світобачення і психологія.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Дуже часто все прочитуємо цікаві твори щодо різних тематик і після прочитання або під час нього звертаємо увагу на поведінку героїв, намагаємося дати їм належну оцінку, зробити особисто для себе деякі висновки щодо можливості або неможливості вести себе подібним чином. Роблячи таким чином, ми можемо виділити для себе як позитивних, так і негативних героїв, отже можемо зробити певні висновки про те, чи хотіли б їх повторювати, чи ні.
Якщо говорити про твір Нечуя-Левицького під назвою «Кайдашев сім’я» можна прийти до висновку, що у головних героїв цього твору, самих членів цієї сім’ї, надзвичайно мало чого доброго й такого, чого б у них хотілося перейняти. В цілому, це є абсолютно логічним, адже все життя Кайдашів, зображене у творі, зводилася до постійної лайки та обміну образами, претензіями і навіть злочинними вчинками. Втім, не можна сказати, що в цілому такі відносини усередині родини характерні виключно для Кайдашів і більше ні для кого. В даний час ми теж можемо відшукати безліч сімей, в яких люди ведуть себе подібним чином. Отже, абсолютно раціональним питанням, яким може задатися кожна людина, є питання про те, як зробити так, щоб зрештою не перетворити власну сім’ю в певний аналог сім’ї Кайдашів?
Думається, що зробити це не так складно, як комусь може здатися. Найголовніше правило на шляху до цього – цінувати духовне вище матеріального. У Кайдашів всі проблеми були через те, що вони цінували не один одного, не свої родинні зв’язки, а лише матеріальні блага. Для звичайної людини це, в принципі, природно, але необхідно боротися з власною жадібністю і меркантильністю, особливо якщо мова йде про близьких людей. Крім того, звичайно, слід певним чином обмежувати власні емоції і переживання, адже самі Кайдаші були надмірно емоційними, що не дозволяло їм просто сісти, розібратися в ситуації і вирішити всі ті проблеми, з якими вони зіткнулися. Всі конфлікти абсолютно можливо вирішити, але для цього потрібно говорити один з одним та шукати компроміс.
З одного боку, не стати такими, якими були Кайдаші, дуже просто. Потрібно намагатися зрозуміти своїх близьких, не цінувати надмірно матеріальне, розуміючи, що на той світ з собою його не забереш. З іншого боку, розуміючи, що в цілому жадібність властива кожній людині, все-таки доведеться докласти певні зусилля для того, щоб відшукати настільки важливе взаємне розуміння з близькими.
Про міцність народних традицій східне прислів’я оповідає, що старі дерева не гнуться, а сиві ріки не висихають. Пісня є однією із святинь нашого українського народу, його найціннішим духовним скарбом. Здавна Україна славилася піснями, які дбайливо передавалися від покоління до покоління. Пісня ніби цілюще джерело, з якого б скільки не пив, а більше пити хочеться. В українській пісні кохання, ласка, тривога. Тут трепет материнської душі, світ добра, краси і справедливості. Скільки ж пісень склали люди, аби висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть. В них оспівується наше минуле, незламність духу, нескореність, сила та слава. З піснею пов’язані вікові поривання українців до омріяної незалежності, яка в наш час стала реальністю. Саме в пісні поєднане минуле, сучасне та майбутнє рідного народу, його погляди, світобачення і психологія.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.
Пісня – це характер, могутність, духовна скарбниця народу, це дорогоцінна спадщина, яка дісталась нам від минулих століть. Прекрасні, мелодійні, милозвучні пісні ллються живлющими струмочками, надихають, збагачують та облагороджують. У піснях народ передає з покоління в покоління набутий досвід, культуру і традиції. З їх до люди обмінюються думками, переживаннями, ідеями, висловлюють свої почуття. Пісня – це знаряддя, яке здійснює зв’язок поколінь. То ж пишаймось і плекаймо кожне слово рідної пісні, передане нам у спадок від наших предків.