Леся Українка. Леся... Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем Шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця іння. І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. Читати її вірші без хвилювання не можна.
Герой поезії Лесі Українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
Такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролася із власною недугою. Це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
Ліричний герой вірша "Дим" серцем вболіває за поневолені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
Через увесь твір проходить одна наскрізна деталь — „татова сосна”, що є і конкретною (Михайло дійсно посадив на піску перед хатою сосну і згадує про неї в листі), і символічною: вона є пам'яттю про Михайла для тих, хто його любив — для сина, дружини, люблячої жінки; для односельців вона є спогадом про безневинно загублене життя; для самого Михайла — символом рідного дому („Сю ніч снилась мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може й вища. Сосна — а за нею річки синє крило...”).
Леся Українка. Леся... Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем Шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця іння. І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. Читати її вірші без хвилювання не можна.
Герой поезії Лесі Українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
Такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролася із власною недугою. Це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
Ліричний герой вірша "Дим" серцем вболіває за поневолені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
Так, можна вважати
Объяснение:
Через увесь твір проходить одна наскрізна деталь — „татова сосна”, що є і конкретною (Михайло дійсно посадив на піску перед хатою сосну і згадує про неї в листі), і символічною: вона є пам'яттю про Михайла для тих, хто його любив — для сина, дружини, люблячої жінки; для односельців вона є спогадом про безневинно загублене життя; для самого Михайла — символом рідного дому („Сю ніч снилась мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може й вища. Сосна — а за нею річки синє крило...”).