Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.
Народився 8 січня 1935 року в с. Біївці (Лубенський район, Полтавська область, Україна). За життя Симоненко світ побачив лише один збірник його поезії «Тиша і грім» (1962), друга збірка віршів, «Земне тяжіння» (1964), вийшов вже після смерті поета. Його твори видавалися і перевидавалися до 1968 року, після цього, більше ніж на десятиліття творчість Симоненка зникло з карти української літератури. Повернення поета в літературний процес відбулося в 1981 році, коли був випущений збірник його поезії «Лебеді материнства».З 1990-х років і аж до теперішнього часу (2016) роботи Симоненко регулярно перевидаються, його твори включені в обов'язкову шкільну програму [1]. Писати вірші почав у студентські роки. В умовах доскіпливій радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій и Лоскотон» (1963). Зате вже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Тематично вони становили сатиру на радянський лад ( «Некролог кукурудзяну качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого Чоловіка»), опис важкого життя радянських людей, особливо селянства ( «Дума про щастя», «Одинока матір») , викриття жорстокостей радянської деспотії ( «Брама», «Гранітні обеліски, як медузи ...»), таврування шовінізму ( «Ні, не вмерла Україна!», «Курдському братові») і так далі. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України ( «Задивляюсь у твої зініці», «Є тісячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.). Саміздатовскім творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, вказаний Тарасом Шевченком, і увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Йому дуже подобалося творчість Т. Шевченка і він намагався бути схожим на нього. Доля літературної спадщини Симоненко невідома. Його самвидавівська поезія, в Радянській Україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами щоденника поета «Окрайці думок») в журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965, 1973) завдяки Андрію Прасолову. В УРСР після смерті Симоненка з його спадщини видано: казка «Подорож у Країну Навпаки» (1964), збірка віршів «Земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «Поезії» (1966), збірка новел «Вино з троянд» (1965 ; ці новели також увійшли до другого видання збірки «Берег чекань» за кордоном). У 1963 році Симоненко був затриманий в напідпитку стані (так викладено в офіційній версії інциденту) на залізничній станції Черкаси і побитий співробітниками міліції в транспортному відділенні міліції залізничної станції ім. Тараса Шевченка (м Сміла). Побої сприяли розвитку онкологічного захворювання нирок. Помер в головній обласній лікарні 13 грудня 1963 роки від раку нирок. Похований в Черкасах [2] [1].
Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.
У публікації збережено стиль авторки
Писати вірші почав у студентські роки. В умовах доскіпливій радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій и Лоскотон» (1963). Зате вже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Тематично вони становили сатиру на радянський лад ( «Некролог кукурудзяну качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого Чоловіка»), опис важкого життя радянських людей, особливо селянства ( «Дума про щастя», «Одинока матір») , викриття жорстокостей радянської деспотії ( «Брама», «Гранітні обеліски, як медузи ...»), таврування шовінізму ( «Ні, не вмерла Україна!», «Курдському братові») і так далі. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України ( «Задивляюсь у твої зініці», «Є тісячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
Саміздатовскім творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, вказаний Тарасом Шевченком, і увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Йому дуже подобалося творчість Т. Шевченка і він намагався бути схожим на нього. Доля літературної спадщини Симоненко невідома. Його самвидавівська поезія, в Радянській Україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами щоденника поета «Окрайці думок») в журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965, 1973) завдяки Андрію Прасолову. В УРСР після смерті Симоненка з його спадщини видано: казка «Подорож у Країну Навпаки» (1964), збірка віршів «Земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «Поезії» (1966), збірка новел «Вино з троянд» (1965 ; ці новели також увійшли до другого видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
У 1963 році Симоненко був затриманий в напідпитку стані (так викладено в офіційній версії інциденту) на залізничній станції Черкаси і побитий співробітниками міліції в транспортному відділенні міліції залізничної станції ім. Тараса Шевченка (м Сміла). Побої сприяли розвитку онкологічного захворювання нирок. Помер в головній обласній лікарні 13 грудня 1963 роки від раку нирок. Похований в Черкасах [2] [1].