Міні твір «Сміх добрий і злий у творах

М. Возіянова» ( 5-7 речень)​

Художня література — багатогранна і всеохоплююча, бо торкається всіх аспек­тів людського життя. Поетичне слово багато важить, воно є найкоротшою стежи­ною до людських сердець. Особливо це стосується громадянської лірики і, зви­чайно, сатири.Поезія Володимира Самійленка «На печі» висміює псевдопатріотів, котрі, пе­ребуваючи осторонь політичного і суспільного життя, на словах декларують свою любов до Батьківщини, не зробивши задля неї нічого корисного.Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, — За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом.Єдиним виправданням для ура-патріотів, як їм здається, є те, що піч — «не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні...» А даті — одні лише мрії героя сатиричного твору і порожні слова про історичні та національні цінності.Для гостроти сприйняття сатиричного твору автор використовує художні при­йоми: сатиричний вірш написаний від першої особи з використанням жанру української думи, підсиливши її значимість словом «патріотична».Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити його І служити, не злазячи з печі.Дивовижна властивість політичної сатири в літературі — універсальність. Так, можна прибрати дату написання, додати в дужках підзаголовок — ця поезія буде актуальною і сьогодні. Псевдопатріоти не вивелися і дотепер. Інколи гаючи полеміку партійних діячів уже нового тисячоліття, мимоволі дивуєшся, якВолодимир Самійленко ше століття тому міг так влучно описати порожні балачки нинішніх окремих політиків.Авторові вдалося у невеликому за обсягом вірші показати всю брехливість і недолугість псевдопатріотів, які, не злазячи з печі, намагаються привернути до себе увагу спільноти. Любов до України, як стверджує В. Самійленко, — не по­рожні слова. Цю тезу він довів своїм життям і своєю творчістю. Адже все, про що він" писав, присвячувалось рідній країні, яку любив святою і нездоланною любов'ю. Окремий цикл його поезій має промовисту назву «Україні». Чітко ви- іначена у поета і роль митця у суспільному житті, як це бачимо у вірші «Не вмре поезія»:і поки на землі ще є одна сльозинка, Поезія її нащадкам передасть; і поки на землі ще втіха є невинна, Поезія в її ще радощів додасть.Така громадянська позиція Володимира Самійленка — істинного патріота і вболівальника за долю любої його серцю України. Хотілося б, щоб майстер­ність поетичного слова В. Самійленка, його твори залишилися в історії літера­тури якнайдовше, а от реалії, описані у сатиричних творах, — зникли якнай­швидше.

Багато цікавих та повчальних ми читали на уроках української літератури. Та найбільше з усіх мене вразив "Федько-халамидник" Володимира Винниченка.
Головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я Федько. Його батько працює на друкарні. Мені подобається його чесність та відвертість. Він знає, якою має бути справжня дружба. Цьому його навчив батько. Звісно, він робить немало шкоди своїм сусідам (і не тільки). Але хто не був халамидником у дитинстві?!.
Інший хлопчик, Толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає Федько з батьками. Толя хоче бути схожим на Федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. Він неймовірно заздрісний малий. Толя стає винуватцем трагічної загибелі Федька. Не дивлячись на те, що Федько врятував йому життя та брав його провину на себе, Толя не шкодує втраті. Уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон Федька чижиком, якого виграв і забрав у Федчиної матусі.
Автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. Настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку.
Тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у Володимира Винниченка і обов'язково прочитаю їх. А всім тим, хто ще не знайомий з "Федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.