Місце де відбуваются подіі твору "Мартин Боруля" 2. Зовнішність Гервасія Гуляницького 3. Ставлення оточуючих до Геврасія 4. Ставленя Гервасія до оточуючих 5. Ваше ставлення до Гервасія 6. Мета,ціль,девіз Гервасія
1. Основною рисою романтизму э двоэсвыття: герой освыдомлюэ недосконалість світу людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.
Особливості: зображення виняткових лбюдей у незвичайних обставинах, наявність фантастики, домінантна суб'єктивного над об'єктивним, ідеалізація патріархальних відносин, ліричний герой перебуває в гармонії з природою.
2. концепція освіченого абсолютизму, ідеї цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, ненасилля, утвердження самосвідомості і самооцінки.
3. Осередки були на Слобожанщині, Чернігівщині й Полтавщині, у Західній Україні (Руська трійця). Представники : П.Гулак-Артемовський , М.Костомаров , М.Петренко , Є. Гребінка , В.Забіла Б.Залєський, С. Ґощинський, Левко Боровиковський, М. Шашкевич, П. Куліш, Амвросій Метлинський
4. Л. Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод у літературі.
А.Метлинський тужив за минулими подвигами українського козацтва, побивався, що гинуть стародавні звичаї. Його вірші закликали шанувати нашу історію та обряди.
Поети-романтики завдяки своїй творчості слугували популяризації української мови на народних підвалинах, турбувалися про її піднесення.
Розвиток романтизму відкрив численну кількість талановитих постатей, позитивно сприяв вивченню української історії, впливав на становлення культури в цілому.
Серед українських істориків-романтиків, яким зазвичай притаманні багатоманітні поєднання дослідницьких практик (етнографічної, мовної, літературної, археографічної, археологічної, антикварної та ін.), творчість Пантелеймона Куліша вражає своєю розмаїтістю і неподільним з’єднанням різнородних компонентів.
Зокрема, дивує різноманітне і незвичайне поєднання його громадських, інтелектуальних та культурних ролей: письменник, публіцист, перекладач, просвітник-популяризатор, мислительінтелектуал та провідник національно-визвольного руху і водночас оригінальний історик-аматор, який залишив на полі академічної історіографії яскравий, неповторний слід. Недаремно знаний дослідник інтелектуальної біографії та спадщини цього українського мислителя Євген Нахлік висловлює думку про синкретичність його світогляду1.
Взагалі П. Куліш посідає унікальне місце як в українському громадському житті ХІХ ст., так і в тодішньому романтичному історіописанні. Адже він, за висловом англійського історика Девіда Сондерса, був однією з ключових фігур української минувшини середини ХІХ ст.2. Зазначимо, що одеський історик Олексій Маркевич тримався думки про П. Куліша як «найсильнішого з південно-руських романтиків»3. Заразом Д. Багалій відзначав, що П. Куліша не можна назвати «присяжним істориком», себто професійним науковцем4. Російський учений О. Пипін уважав, що «Куліш ніколи не був ні чистим етнографом, ні чистим істориком (курсив наш. – О. Я.) – в історію й етнографію він вносив поетичне збудження…»5. Зрештою, контексти його історичного письма як нефахового, точніше приватного вченого мають самобутні, часто незвичайні виміри, які складно вкласти в існуючі стильові канони.
Тож П. Куліш як історик привертає увагу специфічними інтелектуальними поворотами думки, дивовижною, як на ті часи, світоглядною еволюцією, цікавими мисленнєвими зв’язками, здатністю до інтуїтивного проникнення в суть світу минувшини, егоцентричною вдачею, масштабною та розмаїтою творчою спадщиною тощо.
1. Основною рисою романтизму э двоэсвыття: герой освыдомлюэ недосконалість світу людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.
Особливості: зображення виняткових лбюдей у незвичайних обставинах, наявність фантастики, домінантна суб'єктивного над об'єктивним, ідеалізація патріархальних відносин, ліричний герой перебуває в гармонії з природою.
2. концепція освіченого абсолютизму, ідеї цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, ненасилля, утвердження самосвідомості і самооцінки.
3. Осередки були на Слобожанщині, Чернігівщині й Полтавщині, у Західній Україні (Руська трійця). Представники : П.Гулак-Артемовський , М.Костомаров , М.Петренко , Є. Гребінка , В.Забіла Б.Залєський, С. Ґощинський, Левко Боровиковський, М. Шашкевич, П. Куліш, Амвросій Метлинський
4. Л. Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод у літературі.
А.Метлинський тужив за минулими подвигами українського козацтва, побивався, що гинуть стародавні звичаї. Його вірші закликали шанувати нашу історію та обряди.
Поети-романтики завдяки своїй творчості слугували популяризації української мови на народних підвалинах, турбувалися про її піднесення.
Розвиток романтизму відкрив численну кількість талановитих постатей, позитивно сприяв вивченню української історії, впливав на становлення культури в цілому.
Серед українських істориків-романтиків, яким зазвичай притаманні багатоманітні поєднання дослідницьких практик (етнографічної, мовної, літературної, археографічної, археологічної, антикварної та ін.), творчість Пантелеймона Куліша вражає своєю розмаїтістю і неподільним з’єднанням різнородних компонентів.
Зокрема, дивує різноманітне і незвичайне поєднання його громадських, інтелектуальних та культурних ролей: письменник, публіцист, перекладач, просвітник-популяризатор, мислительінтелектуал та провідник національно-визвольного руху і водночас оригінальний історик-аматор, який залишив на полі академічної історіографії яскравий, неповторний слід. Недаремно знаний дослідник інтелектуальної біографії та спадщини цього українського мислителя Євген Нахлік висловлює думку про синкретичність його світогляду1.
Взагалі П. Куліш посідає унікальне місце як в українському громадському житті ХІХ ст., так і в тодішньому романтичному історіописанні. Адже він, за висловом англійського історика Девіда Сондерса, був однією з ключових фігур української минувшини середини ХІХ ст.2. Зазначимо, що одеський історик Олексій Маркевич тримався думки про П. Куліша як «найсильнішого з південно-руських романтиків»3. Заразом Д. Багалій відзначав, що П. Куліша не можна назвати «присяжним істориком», себто професійним науковцем4. Російський учений О. Пипін уважав, що «Куліш ніколи не був ні чистим етнографом, ні чистим істориком (курсив наш. – О. Я.) – в історію й етнографію він вносив поетичне збудження…»5. Зрештою, контексти його історичного письма як нефахового, точніше приватного вченого мають самобутні, часто незвичайні виміри, які складно вкласти в існуючі стильові канони.
Тож П. Куліш як історик привертає увагу специфічними інтелектуальними поворотами думки, дивовижною, як на ті часи, світоглядною еволюцією, цікавими мисленнєвими зв’язками, здатністю до інтуїтивного проникнення в суть світу минувшини, егоцентричною вдачею, масштабною та розмаїтою творчою спадщиною тощо.