Містер Джабез Вілсон жив на вулиці

Эм...я не очень задание поняла >_> Ну, если разницы нет, надеюсь это пойдет...
Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?.. 
Чом вас вітер не розвіяв 
В степу, як пилину? 
Чом вас лихо не приспало, 
Як свою дитину?..Бо вас лихо на світ на сміх породило, 
Поливали сльози... чом не затопили, 
Не винесли в море, не розмили в полі?. 
Не питали б люде, що в мене болить, 
Не питали б, за що проклинаю долю, 
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,— 
Не сказали б на сміх...Квіти мої, діти! 
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав? 
Чи заплаче серце одно на всім світі, 
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... 
Може, найдеться дівоче 
Серце, карі очі, 
Що заплачуть на сі думи,— 
Я більше не хочу. 
Одну сльозу з очей карих — 
І пан над панами! 
Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами!За карії оченята, 
За чорнії брови 
Серце рвалося, сміялось, 
Виливало мову, 
Виливало, як уміло, 
За темнії ночі, 
За вишневий сад зелений, 
За ласки дівочі... 
За степи та за могили, 
Що на Україні, 
Серце мліло, не хотіло 
Співать на чужині... 
Не хотілось в снігу, в лісі, 
Козацьку громаду 
З булавами, з бунчугами 
Збирать на пораду. 
Нехай душі козацькії 
В Украйні витають — 
Там широко, там весело 
Од краю до краю... 
Як та воля, що минулась, 
Дніпр широкий — море, 
Степ і степ, ревуть пороги, 
І могили — гори,— 
Там родилась, гарцювала 
Козацькая воля; 
Там шляхтою, татарами 
Засідала поле, 
Засівала трупом поле, 
Поки не остило... 
Лягла спочить... А тим часом 
Виросла могила, 
А над нею орел чорний 
Сторожем літає, 
І про неї добрим людям 
Кобзарі співають, 
Все співають, як діялось, 
Сліпі небораки,— 
Бо дотепні... А я... а я 
Тілько вмію плакать, 
Тілько сльози за Украйну... 
А слова — немає... 
А за лихо... Та цур йому! 
Хто його не знає! 
А надто той, що дивиться 
На людей душою,— 
Пекло йому на сім світі, 
А на тім... 
Журбою 
Не накличу собі долі, 
Коли так не маю. 
Нехай злидні живуть три дні 
Я їх заховаю, 
Заховаю змію люту 
Коло свого серця, 
Щоб вороги не бачили, 
Як лихо сміється... 
Нехай думка, як той ворон, 
Літає та кряче, 
А серденько соловейком 
Щебече та плаче 
Нишком — люди не побачать, 
То й не засміються... 
Не втирайте ж мої сльози, 
Нехай собі ллються, 
Чуже поле поливають 
Щодня і щоночі, 
Поки, поки... не засиплють 
Чужим піском очі... 
Отаке-то... А що робить? 
Журба не
Хто ж сироті завидує — 
Карай того, боже!Думи мої, думи мої, 
Квіти мої, діти! 
Виростав вас, доглядав вас,— 
Де ж мені вас діти? 
В Україну ідіть, діти! 
В нашу Україну, 
Попідтинню, сиротами,А я — тут загину. 
Там найдете щире серце 
І слово ласкаве, 
Там найдете щиру правду, 
А ще, може, й славу...Привітай же, моя ненько, 
Моя Україно, 
Моїх діток нерозумних, 
Як свою дитину.

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні об­ряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).Зимовий циклКолядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти моло­ді обходили домівки, іноді з «козою» (один із щедрувальників у вивер­нутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господа­рів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.Весняний циклВеснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Ой весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка».Літній циклРусальні пісні дуже давні за походженням, їх викону­вали під час «русального тижня», наприкінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити ви­сокий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили по­сівам, умилостивити їх, щоб не ловили й не залоскочували дівчат і хлоп­ців.Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий уро­жай на майбутній рік.Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радіс­но й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Жен­ці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дяку­вали ниві за врожай.