Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" — гімн рідному краю
Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.
Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише...
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.
У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.
Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить — не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..."
Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди — "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.
Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.
Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.
«Библиотека Ивановских писателей» предпринята попытка систематизировать сведения о творчестве детских писателей ивановского края и авторов «общей литературы», чьи произведения вошли в круг детского чтения. В новом тысячелетии пришло время определить, что из написанного для детей в двадцатом веке останется только в истории литературы, а что рано списывать в архив за анахронизм. В антологию вошло то, что было создано ивановскими писателями для детей самого разного возраста. Естественно, не всё, а то, что было рассчитано на чтение в детском саду, в начальных классах школы, в семейном кругу.
Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" — гімн рідному краю
Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.
Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише...
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.
У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.
Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить — не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..."
Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди — "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.
Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.
Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.
Объяснение:
Правильно не знаю
Объяснение:
«Библиотека Ивановских писателей» предпринята попытка систематизировать сведения о творчестве детских писателей ивановского края и авторов «общей литературы», чьи произведения вошли в круг детского чтения. В новом тысячелетии пришло время определить, что из написанного для детей в двадцатом веке останется только в истории литературы, а что рано списывать в архив за анахронизм. В антологию вошло то, что было создано ивановскими писателями для детей самого разного возраста. Естественно, не всё, а то, что было рассчитано на чтение в детском саду, в начальных классах школы, в семейном кругу.