Головний герой роману «Айвенго» - молодий лицар, син відомого саксонського дворянина сера Седріка Ротервудського. Ми знайомимося з ним тоді, коли той повертається з Хрестового походу, у якому він супроводжував британського короля Ричарда Левове Серце.
Айвенго – сміливий, рішучий і благородний юнак. Чесність та гідність, відданість своєму королю, відвага у боротьбі зі зрадниками престолу роблять йому честь. За своє недовге життя Айвенго встиг здійснити багато подвигів заради справедливості і кохання, тому його з впевненістю можна назвати справжнім, навіть ідеальним лицарем, який міг бути прикладом для представників знатної верхівки тогочасного суспільства.
Айвенго – без сумніву, справжній лицар без страху і докору. Через відданість і любов до прекрасної дами він був позбавлений спадку рідним батьком. Через це Айвенго був змушений приєднатися до війська короля Ричарда та мечем і списом завойовувати собі багатство і славу. Айвенго хоче бачити свою рідну країну без війн і усобиць, тому відданий королю Ричарду Левове серце і щиро його підтримує. Повернувшись на Батьківщину, заради своєї коханої леді Ровени він перемагає на лицарському турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя.
При всій своїй мужності Айвенго досить романтична і поетична людина. При цьому він розсудливий, адже розуміє, що Англії потрібен не король, який більшість свого часу проводив у мандрівках і лицарських походах, а сильна особистість, яка б могла зупинити усобиці, об’єднати країну і відновити в Англії соціальну справедливість.
Айвенго не тільки відважний, сміливий і мужній воїн, а й порядна і чесна людина, здатна на самопожертву заради інших. Він фанатично відданій своїй справі, своїм друзям, разом з якими поділяє усі небезпеки і нещастя.
З часу написання роману Вальтера Скотта «Айвенго» пройшло вже майже два століття. Здавалося б, вже давно минули лицарські часи, ми давно стали зовсім іншими і живемо у зовсім інших умовах.
Айвенго – сміливий, рішучий і благородний юнак. Чесність та гідність, відданість своєму королю, відвага у боротьбі зі зрадниками престолу роблять йому честь. За своє недовге життя Айвенго встиг здійснити багато подвигів заради справедливості і кохання, тому його з впевненістю можна назвати справжнім, навіть ідеальним лицарем, який міг бути прикладом для представників знатної верхівки тогочасного суспільства.
Айвенго – без сумніву, справжній лицар без страху і докору. Через відданість і любов до прекрасної дами він був позбавлений спадку рідним батьком. Через це Айвенго був змушений приєднатися до війська короля Ричарда та мечем і списом завойовувати собі багатство і славу. Айвенго хоче бачити свою рідну країну без війн і усобиць, тому відданий королю Ричарду Левове серце і щиро його підтримує. Повернувшись на Батьківщину, заради своєї коханої леді Ровени він перемагає на лицарському турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя.
При всій своїй мужності Айвенго досить романтична і поетична людина. При цьому він розсудливий, адже розуміє, що Англії потрібен не король, який більшість свого часу проводив у мандрівках і лицарських походах, а сильна особистість, яка б могла зупинити усобиці, об’єднати країну і відновити в Англії соціальну справедливість.
Айвенго не тільки відважний, сміливий і мужній воїн, а й порядна і чесна людина, здатна на самопожертву заради інших. Він фанатично відданій своїй справі, своїм друзям, разом з якими поділяє усі небезпеки і нещастя.
З часу написання роману Вальтера Скотта «Айвенго» пройшло вже майже два століття. Здавалося б, вже давно минули лицарські часи, ми давно стали зовсім іншими і живемо у зовсім інших умовах.
Відповідь:
Жанр: вірш.
Тема : зображення туги за рідним краєм.
Ідея: співчуття козакові, що не знайшов своєї долі.
Основна думка: наймиліше у рідній стороні.
Сталі епітети: синє море, неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті.
Порівняння: тече вода в синє море, та не витікає.
Персоніфікація: грає море, грає серце, думка говорить.
Гіпербола: «пішов козак світ за очі».
Метафора: грає серце козацькеє, а журавлі летять собі додому ключами, шляхи биті заросли тернами.
Паралелізм: «Тече вода в синє море, та не витікає, шука козак свою долю, а долі немає»;
«Грає синє море, грає серце козацькеє»;
«Сидить козак на тім боці, грає синє море. Думав, доля зустрінеться – спіткалося горе»;
«А журавлі летять собі додому ключами. Плаче козак — шляхи биті заросли тернами».
Звертання: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину?».
Оклики: Тяжко з ними жити!