Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Справжньою перлиною української літератури, а саме її поезії, є історичний роман “Маруся Чурай”. У цього роману у віршованій формі цікавий сюжет, в ньому присутня мораль, задуматися про яку зможе кожен. Але найцікавішим, що є в цій поемі, є її герої.
Звичайно, найяскравішим героєм є сама Маруся Чурай. Думається, що саме з цієї причини її ім’я було винесено в назву твору.
Першим, що можна сказати про Марусю Чурай, це те, що вона була людиною неймовірного таланту. Вона була справжнім генієм у сфері української пісні, її пісні стали відомі
на території більшості цивілізованих країн світу і принесли нашому народу справжнісіньку славу. Свій талант співачка проявила ще в самій ранній своєї юності.
Маленька Маруся побачила відрізану голову свого батька, при цьому у неї з вуст вирвалася пісня. З цього часу Маруся Чурай розвивала свій талант і ставала все більш і більш вмілої виконавицею пісень. Але Маруся не тільки добре співала, вона також була дуже красивою зовні.
Вона подобалася багатьом місцевим хлопцям, але їй подобався тільки Григорій Бобренко. На жаль, склалося так, що Григорій слабовільно піддався на умовляння своєї жадібної матері і
почав зустрічатися з іншою дівчиною. Маруся Чурай зовсім не збиралася мстити хлопцеві, але вийшло так, що, на жаль, він сам випив ту отруту, яку вона призначила для себе самої.
На щастя, від незаслуженого покарання Маруся Чурай зрештою змогла піти.
При всьому при цьому не можна забувати найголовнішої проблеми, пов’язаної з образом Марусі Чурай. Автор поеми Ліна Костенко підняла перед читачами важливу проблему. Вона показала проблему співвідношення творця і народу. Ті складнощі, з якими зіткнулася талановита співачка Маруся Чурай протягом свого життя, – це не просто випадковість, це ціле явище. У всі часи талановиті люди, в тому числі і співаки, отримували не тільки славу і похвалу на свою адресу.
Негативним було те, що вони отримували від оточуючих ще й заздрість і все інше, що з цим пов’язано. Люди не люблять тих, хто талановитіший, красивіший і кращий, ніж вони самі. З такою ж проблемою ставлення до себе зіткнулася і Маруся Чурай.
На щастя, вона змогла її подолати.
Немає підтверджених даних щодо того, чи є ця історія повністю автентичною. Водночас сумніватися підстав в ній немає. Дійсно, Маруся Чурай була талановитою, приносила користь своєму народові своєю творчістю.
Немає жодних сумнівів і в тому, що, будучи чесною і справедливою людиною, вона могла викликати по відношенню до себе негатив. Все це вичерпно описує образ Марусі Чурай, робить його цікавим і повчальним.
Відповідь:
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Справжньою перлиною української літератури, а саме її поезії, є історичний роман “Маруся Чурай”. У цього роману у віршованій формі цікавий сюжет, в ньому присутня мораль, задуматися про яку зможе кожен. Але найцікавішим, що є в цій поемі, є її герої.
Звичайно, найяскравішим героєм є сама Маруся Чурай. Думається, що саме з цієї причини її ім’я було винесено в назву твору.
Першим, що можна сказати про Марусю Чурай, це те, що вона була людиною неймовірного таланту. Вона була справжнім генієм у сфері української пісні, її пісні стали відомі
на території більшості цивілізованих країн світу і принесли нашому народу справжнісіньку славу. Свій талант співачка проявила ще в самій ранній своєї юності.
Маленька Маруся побачила відрізану голову свого батька, при цьому у неї з вуст вирвалася пісня. З цього часу Маруся Чурай розвивала свій талант і ставала все більш і більш вмілої виконавицею пісень. Але Маруся не тільки добре співала, вона також була дуже красивою зовні.
Вона подобалася багатьом місцевим хлопцям, але їй подобався тільки Григорій Бобренко. На жаль, склалося так, що Григорій слабовільно піддався на умовляння своєї жадібної матері і
почав зустрічатися з іншою дівчиною. Маруся Чурай зовсім не збиралася мстити хлопцеві, але вийшло так, що, на жаль, він сам випив ту отруту, яку вона призначила для себе самої.
На щастя, від незаслуженого покарання Маруся Чурай зрештою змогла піти.
При всьому при цьому не можна забувати найголовнішої проблеми, пов’язаної з образом Марусі Чурай. Автор поеми Ліна Костенко підняла перед читачами важливу проблему. Вона показала проблему співвідношення творця і народу. Ті складнощі, з якими зіткнулася талановита співачка Маруся Чурай протягом свого життя, – це не просто випадковість, це ціле явище. У всі часи талановиті люди, в тому числі і співаки, отримували не тільки славу і похвалу на свою адресу.
Негативним було те, що вони отримували від оточуючих ще й заздрість і все інше, що з цим пов’язано. Люди не люблять тих, хто талановитіший, красивіший і кращий, ніж вони самі. З такою ж проблемою ставлення до себе зіткнулася і Маруся Чурай.
На щастя, вона змогла її подолати.
Немає підтверджених даних щодо того, чи є ця історія повністю автентичною. Водночас сумніватися підстав в ній немає. Дійсно, Маруся Чурай була талановитою, приносила користь своєму народові своєю творчістю.
Немає жодних сумнівів і в тому, що, будучи чесною і справедливою людиною, вона могла викликати по відношенню до себе негатив. Все це вичерпно описує образ Марусі Чурай, робить його цікавим і повчальним.