Я дуже люблю читати, і у мене багато улюблених героїв. Це й благородний лицар Айвенго, і не менш благородний розбійник Робін Гуд, і Дон Кіхот. Але найбільше мені подобається Тіль Уленшпігель з твору Шарля да Костера "Легенда про Тіля Уленшпігеля".
Тіль - мій улюблений літературний герой. Він завжди дуже кмітливий, веселий та винахідливий. Його життя було нелегким, на його долю випали й страждання, але Тіль часто знаходив вихід з найскрутніших ситуацій. Він виходив переможцем навіть тоді, коли протистояв людям, у яких багато грошей та влади. Мене дуже приваблює те, що Уленшпігель - оптиміст, бо ніколи не падає духом. А ще мені подобається його любов до життя.
АБО
Мій улюблений детектив (про літературного героя Артура Конан Дойля-Шерлока Холмса)
Ім'я всесвітньо відомого детектива Шерлока Холмса вперше з'явилося в повісті «Етюд в яскраво-червоних тонах». На відміну від кримінальних романів Еміліо Габоріо, котрий тільки ескізно накреслював образ свого героя, Конан-Дойль змальовує Холмса яскравими соковитими фарбами, це не просто опис злочину і злочинця, а процес інтелектуального пошуку, який веде до розкриття таємниці злочину. Шерлок Холмс проводить своїм методом найтонший аналіз обставин, у яких скоєно злочин, вивчає характер людей, причетних до злочину, і на підставі незначних, на перший погляд, деталей робить свій остаточний і правильний висновок. Шерлок Холмс - це не лише геніальний приватний детектив, сміливий, завбачливий, із швидкою реакцією бійця, але й знавець криміналістики, причому її найновіших методів, пов'язаних з наукою, тих, які випереджають тогочасні методи поліційного розшуку.
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!»
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс», гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...
Відповідь:
Я дуже люблю читати, і у мене багато улюблених героїв. Це й благородний лицар Айвенго, і не менш благородний розбійник Робін Гуд, і Дон Кіхот. Але найбільше мені подобається Тіль Уленшпігель з твору Шарля да Костера "Легенда про Тіля Уленшпігеля".
Тіль - мій улюблений літературний герой. Він завжди дуже кмітливий, веселий та винахідливий. Його життя було нелегким, на його долю випали й страждання, але Тіль часто знаходив вихід з найскрутніших ситуацій. Він виходив переможцем навіть тоді, коли протистояв людям, у яких багато грошей та влади. Мене дуже приваблює те, що Уленшпігель - оптиміст, бо ніколи не падає духом. А ще мені подобається його любов до життя.
АБО
Мій улюблений детектив (про літературного героя Артура Конан Дойля-Шерлока Холмса)
Ім'я всесвітньо відомого детектива Шерлока Холмса вперше з'явилося в повісті «Етюд в яскраво-червоних тонах». На відміну від кримінальних романів Еміліо Габоріо, котрий тільки ескізно накреслював образ свого героя, Конан-Дойль змальовує Холмса яскравими соковитими фарбами, це не просто опис злочину і злочинця, а процес інтелектуального пошуку, який веде до розкриття таємниці злочину. Шерлок Холмс проводить своїм методом найтонший аналіз обставин, у яких скоєно злочин, вивчає характер людей, причетних до злочину, і на підставі незначних, на перший погляд, деталей робить свій остаточний і правильний висновок. Шерлок Холмс - це не лише геніальний приватний детектив, сміливий, завбачливий, із швидкою реакцією бійця, але й знавець криміналістики, причому її найновіших методів, пов'язаних з наукою, тих, які випереджають тогочасні методи поліційного розшуку.
Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!»
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс», гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...