Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Нещодавно мною був прочитаний твір Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути". Там представлено 3 головних герої: Юлько Ващук, Стефко Вус та Славко Беркута. Спочатку твору вони поставлені нам друзями, та показується наскільки вони різні. І звісно їх характер залежить від виховання, тобто від їх батьків. Читаючи твір я ознайомився(лась) також і з ними. На мою думку, кращою була родина саме Славка, тому що в ній існувало дещо надважливе - довіра. Між батьками та сином дуже теалі відносини, у них є взаємопідтримка, вони вірять одне одному, не сумніваючись ні в чому. Таке виховання вплинуло на характер Славка, він росте чесною дитиною з міцним характером. Юлько в свою чергу був дуже розбещеною дитиною, виховувався в багатій сім'ї, і йому завжди все дозволялося. Він зростає жорстким, та готовим на все, заради того, щоб довести свою, нібито, правоту. Що ж стосується Стефка, то він росте в неповноцінній сім'ї, з дуже люблячою сестричкою, та батьком, якому на все начхати. Дитині також потроху стає на все все одно. Виховання усіх трьох хлопчаків відображено у їхніх діях. З цього можна вивести те, що роль батьків відіграє велику родь у поведінці дітей.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/