Мне подарили книги. Я так обрадовался им, что чуть не со слезами бросился домой и, не помня себя, очутился в детской комнате, лег в свою
кровать, закрылся пологом, развернул первую часть одной из книг – и
позабыл все окружающее. Мать рассказывала мне потом, что я был как
помешанный: ничего не говорил, не понимал, что мне говорят, и не хотел
идти обедать. Должны были отнять книжку, несмотря на горькие мои слезы.
Угроза, что книжки отнимут совсем, заставила меня удержаться от слез,
встать и даже обедать.
После обеда я опять схватил книжку и читал до вечера. Я читал свои
книжки с восторгом и, несмотря на разумную бережливость матери, прочел
все с небольшим в месяц. В детском уме моем произошел совершенный
переворот, и для меня открылся новый мир. Я узнал из книги «Рассуждение о
громе», что такое молния, воздух, облака; узнал об образовании дождя и
происхождении снега. Многие явления в природе, на которые я смотрел

бессмысленно, хотя и с любопытством, получили для меня смысл, значение и
стали еще любопытнее (По С.Т. Аксакову).

1. Визначте тему та основну думку тексту.
2. Перекладіть словосполучення: не помня себя, закрылся пологом,
позабыл все окружающее, рассуждение о громе, узнал об образовании.
3. Перекладіть текст.

Питання для самоконтролю
1. Чому зрадів хлопчик?
2. Які почуття виникли у хлопчика, коли він опинився у своїй
кімнаті?
3. Чому хлопчику відкрився новий світ?
4. Про які явища природи взнав хлопчик iз книги?

Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець — драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай. Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого народу. Стародавнє місто Полтава в романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України переплетена із сюжетною лінією життя Марусі. Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль (як історичних, так і вигаданих), що, взяті разом, становлять історію народу. 

Образ Марусі Чурай тісно пов'язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім'ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат. 

Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, — Що помагає не вгашати духа. 

Як не співцями створені пісні? 

Без історичної пам'яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості. 

"Маруся Чурай" — це народне життя у строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї, вірування — все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба до рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.

Майбутнє...Звичайно,кожен із нас задумується
над ним.Бачить його світлим і прекрасним,без
всяких життєвих перепон і негараздів.
На мою думку,вже з юності кожен повинен
задумуватись над майбутнім.Тобто,старанно
навчатись в школі(щоб потім отримати
хорошу професію),розвивати у собі хороші
якості
(добро,чесність,доброзичливість.щирість).
Я бачу себе у колі сім'ї,рідних і близьких.І не
головне,чи стану я в майбутньомувідомою чи
багатою,а головне,щоб навколо мене були
хороші люди,які б по-сравжньому мене любили
і поважали.Г.Сковорода казав:"Маючи друзів
вважай.що ти володієш скарбом".
Знаєте,одного разу біля магазину я побачила
старшого чоловіка,який сидів,пив пиво і
бормотав собі щось під ніс.Від п'янства він не
міг вимовити жодного слова.Дивитись на
це,звичайно,страшно.І одразу починаєш
задумуватись над майбутнім.Невже мене
чекає таке саме?Навіщо проживати життя,щоб
так його закінчити?!На мою думку,потрібно
по-собі залишити хорошу згадку.І тому я
вважаю,що над майбутнім потрібно
задумуватись ще в молодості,бо як
кажуть:"Кожна людина-творець своєї долі".
Чи вважаю я себе хазяїном своєї долі?Це теж
складне питтання,і ніхто,мабуть,категорично
на нього не відповість.Думаю,що я будівничий
свого майбутнього:цеглина за цеглиною будую
своє життя,що тільки починається.А
господарем своєї долі я відчую себе тоді,коли
зможу служити своєму народові,країні,коли з
радістю ітиму на роботу і радо повертатись
додому.