Мне прямо сейчас нужно отправить текст! Мне нужен текст по теме: Як я ставлюся до героїв повісті "Найкращій намет" Я.стельмах Можно с інтернета. На українській мові.
Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.
Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.
[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]
Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.
Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.
Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:
Хто такі ваганти? Уявлення про середньовічну поезію було б неповним без латиномовної поезії вагантів (від латинського vagaпtis — бродячі люди). Це були мандрівні священики, які не мали своїх парафій, монахи-втікачі, що через одруження чи пияцтво втратили духовний сан, веселі школярі та студенти. В університетах, у монастирських та міських школах Європи заняття велися латиною. Це давало змогу студентам перебиратись з одного місця в інше, з країни в країну.
Свобода — понад усе. Безжурне мандрівне плем’я поетів-вагантів віддавалося усім радощам мирського буття. Дух вільнодумства царював у їхній поезії. Радість і свобода — ось чого прагнула душа ваганта. Чітко розподіленому на соціальн середньовічному суспільству вони протиставляли своє братство (орден), яке було відкрите всім веселим і добрим людям. А також тим, хто готовий був поділитися з нужденними своїми грішми та хлібом, хто відкидав суспільну і майнову нерівність. Ваганти приймали у своє братство людей незалежно від національності й віросповідання. Єдиним критерієм для них були чисті душа і серце.
Проте, мріючи про людяність і рівність, ваганти на власному життєвому досвіді переконувались, іД° світ швидше злий, аніж добрий. їх переслідувала бідність, змушувала мерзнути і голодувати, переривати навчання.
Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.
Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.
[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]
Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.
Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.
Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:
Хто такі ваганти? Уявлення про середньовічну поезію було б неповним без латиномовної поезії вагантів (від латинського vagaпtis — бродячі люди). Це були мандрівні священики, які не мали своїх парафій, монахи-втікачі, що через одруження чи пияцтво втратили духовний сан, веселі школярі та студенти. В університетах, у монастирських та міських школах Європи заняття велися латиною. Це давало змогу студентам перебиратись з одного місця в інше, з країни в країну.
Свобода — понад усе. Безжурне мандрівне плем’я поетів-вагантів віддавалося усім радощам мирського буття. Дух вільнодумства царював у їхній поезії. Радість і свобода — ось чого прагнула душа ваганта. Чітко розподіленому на соціальн середньовічному суспільству вони протиставляли своє братство (орден), яке було відкрите всім веселим і добрим людям. А також тим, хто готовий був поділитися з нужденними своїми грішми та хлібом, хто відкидав суспільну і майнову нерівність. Ваганти приймали у своє братство людей незалежно від національності й віросповідання. Єдиним критерієм для них були чисті душа і серце.
Проте, мріючи про людяність і рівність, ваганти на власному життєвому досвіді переконувались, іД° світ швидше злий, аніж добрий. їх переслідувала бідність, змушувала мерзнути і голодувати, переривати навчання.