Образ Євгенія Онєгіна дуже суперечливий. Негативні риси його характеру — індивідуалізм, егоїзм, холодність, практична бездіяльність — поєднуються в нім з позитивними, такими, як "душі пряме благородство». У нім ми бачимо і ознаки прогресивності і обізнаності. Образ Євгенія Онєгіна типовий для описуваної в романі епохи, але в той же час він виділяється з середовища, до якого належить. Передусім його відрізняє "різкий, охолоджений розум», схильність до "уїдливої суперечки» і "жарту з жовчю навпіл». Він далекий від світського і провінційного дворянства, яке він перевершує своїм розумом, але його не можна віднести і до прогресивної молоді, оскільки у нього немає ідеалу в житті, до якого можна було б прагнути.Таким чином, Євгеній Онєгін стає "зайвою людиною». Належачи до світла, він зневажає його. Онєгін не знаходить свого істинного призначення і місця в житті, він обтяжується своєю самотністю. Говорячи словами Герцена, "Онєгін… зайва людина в тому середовищі, де він знаходиться, не маючи потрібної сили характеру, щоб вирватися з неї».
Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця в місті Самбір (нині Львівська область). В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті. Малий Андрій навчився читати польською, оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. У 1869-1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873-1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». У 1877-83 навчався на філософському, згодом — юридичному факультеті Львівського університету. Очолював студентське товариство «Дружній лихвар». У 1881 став співзасновником «Кружка правників». У 1882 мобілізований до війська, в чині офіцера австрійської армії брав участь у поході до Боснії. Після армійської служби займався адвокатською практикою в Самборі. 21 вересня 1884 одружився з Гладилович Наталією (дожили разом до золотого весілля, мали 6 дітей) У 1890 відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. На Бережанщині проводив активну громадську та освітню роботу — очолював місцеву філію «Просвіти», організовував осередки «Січей», був повітовим кошовим. Належав до Української народно-демократичної партії, з 1899 входив до її керівного органу — Ширшого народного комітету. У 1914 після початку війни – за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам його посадили до сумновідомої львівської в’язниці «Бригідки», де тримали більше двох тижнів, і не знайшовши компромату, випустили. У 1918—19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості. З 1919 р. жив у м. Коломиї , яка в той час була «під румунським постолом». У 1926-27 роках очолював осередок «Рідної школи». 2 червня 1935 року помер в Коломиї.
Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця в місті Самбір (нині Львівська область). В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті. Малий Андрій навчився читати польською, оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. У 1869-1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873-1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». У 1877-83 навчався на філософському, згодом — юридичному факультеті Львівського університету. Очолював студентське товариство «Дружній лихвар». У 1881 став співзасновником «Кружка правників». У 1882 мобілізований до війська, в чині офіцера австрійської армії брав участь у поході до Боснії. Після армійської служби займався адвокатською практикою в Самборі. 21 вересня 1884 одружився з Гладилович Наталією (дожили разом до золотого весілля, мали 6 дітей) У 1890 відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. На Бережанщині проводив активну громадську та освітню роботу — очолював місцеву філію «Просвіти», організовував осередки «Січей», був повітовим кошовим. Належав до Української народно-демократичної партії, з 1899 входив до її керівного органу — Ширшого народного комітету. У 1914 після початку війни – за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам його посадили до сумновідомої львівської в’язниці «Бригідки», де тримали більше двох тижнів, і не знайшовши компромату, випустили. У 1918—19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості. З 1919 р. жив у м. Коломиї , яка в той час була «під румунським постолом». У 1926-27 роках очолював осередок «Рідної школи». 2 червня 1935 року помер в Коломиї.
Объяснение: