Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
Усі вагання й перипетії Школярки вирішуються неочікувано й самі собою: її мама влаштовує собі в Данії шлюб за розрахунком, завдяки чому наша нова подруга отримує можливість замешкати в домі свого новоспеченого вітчима й за рік вступити в Данії на навчання. Її далеке старшокласницьке життя залишає по собі лише невиразний спогад на контурній карті щоденника, що його для неї зберегла Бабуся.
На відміну від традиційної шкільної літератури, книжки геть позбавлені повчань чи настанов, як і зверхнього «дорослого» погляду на непрості й цілком реалістичні події. Кожен читач виявить в оповіді знайомі та зрозумілі життєві сюжети, почасти знаходячи підбадьорення і заспокоєння, в усвідомленні, що не лише в нього є, як є, а не як годилося б.
Объяснение:
Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
Усі вагання й перипетії Школярки вирішуються неочікувано й самі собою: її мама влаштовує собі в Данії шлюб за розрахунком, завдяки чому наша нова подруга отримує можливість замешкати в домі свого новоспеченого вітчима й за рік вступити в Данії на навчання. Її далеке старшокласницьке життя залишає по собі лише невиразний спогад на контурній карті щоденника, що його для неї зберегла Бабуся.
На відміну від традиційної шкільної літератури, книжки геть позбавлені повчань чи настанов, як і зверхнього «дорослого» погляду на непрості й цілком реалістичні події. Кожен читач виявить в оповіді знайомі та зрозумілі життєві сюжети, почасти знаходячи підбадьорення і заспокоєння, в усвідомленні, що не лише в нього є, як є, а не як годилося б.